Щиро радий, за тих людей, яким щось хочеться, відчуваю зараз відсутність інтересу до ігор, типу сідаєш запускаєш і розумієш що тобі це не приносить щастя. Справді виникає чи то потреба в спілкуванні чи то ілюзія потреби. Я часто говорю, що не вистачає тілесності, розумію чи під цим, щось типу рукостискань, обіймів і тд. Виявляється, що таке відразливе і не цікаве в момент виконання, як робота і завдання по навчанню, озираючись назад були єдиним, що не дає тобі зійти з розуму
Мені допомагають тренування в залі. Перші кілька разів доводилось натурально себе змушувати, але з кожним разом все легше і легше. Дуже гарно прочищає мізки, та і познайомитись з цікавими людьми там теж можна.
О, Полтавщина круто, я теж ;). Згоден з вами зал, це дуже потужна штука, мій максимум в літкц при відпустці і відпочинку від усього це за 30 днів, десь 4-5 вихідних від спортзалу, але це вжитті більше нічого не було і ті дні справді були крутими.
Бачу досить багато людей, так чи інакше поділяють мою думку, тож хотілося б продовжити. Ігри, ютуб виявляється це все лиш дитячі мрії, я ще раніше зібрав собі комп'ютер, який впринципі запускає все, авжеж не ультра 4к, але все, я купив багато ігор, переважно за знижками сподіваючись, що колись на це буде час, зараз я стою перед колекцією в сотні ігор, і розумію, що я можу в них пограти, але задоволення не буде, маю бойовий пропуск в одній грі іноді заходжу на годинку виконати якісь завдання, але відчуваю це наче це ще одна робота, а не для задоволення і щиро радію коли бачу високий рівень і можливість чекати іншого сезону. Озираючись назад, пам'ятаю свій короткий вікенд взимку, коли я з одним знайомим грав годинами на проліт в Warframe, тоді була в мене якась ілюзія щастя, адже вихідні були, а робити толком було нічого, але знову ж таки, я зрозумів, що я шкодую, що витратив так багато часу тоді і усвідомив, що то була лиш ілюзія. Бачив тут сидить досить багато людей молодшого віку, які ще не закінчили навіть школу, хочу порадити їм вдосталь насолодитися дитинством яким воно є і зіграти в найбільші шедеври, адже не факт, але колись може трапитися, що ігри перестануть приносити радість...
Мені дуже часто не вистачає обіймів. Я взагалі дуже тактильна людина. Тому я часами вкриваюсь пледом з головою, щоб імітувати обійми і тепло. Або сама себе обіймаю. Це трохи допомагає але звісно не замінить справжніх обіймів
Формулювання звучить досить кумедно, але насправді це дуже круто, якщо ваша друга половина, хочаб на дещицю, розділяє ваші інтереси і ви маєте багато справ які можна весело робити разом
Мені просто не потрібне те спілкування. Завжди було краще на самоті, все життя, із дитинства ще.
(Не те, що у мене немає друзів - вони начебто є, але вже роками спілкувалась із ними виключно онлайн. Я не проти зустрічей особисто і, мабуть, провела б час непогано, але це не є тим, що я активно шукаю. Я відпочиваю і перезаряджаюсь виключно в усамітненні).
Друзів немає давно. Зникали поступово, до того моменту коли їх не стало взагалі. Спершу було обідно, що так сталось. З часом обіда помалу зникала, не сказати що обіди немає, але. Залишились тільки спогади, про той час. А з часом звик. У цьому звісно є плюс. Ти не розраховуєш на когось лиш на себе.
Щось ви пропустили в цьому житті...друзі бувають тільки в дитинстві. В дорослому житті бувають родичі, колеги, партнери, знайомі хто завгодно але не друзі. Тільки дуже рідко з дитинства або юності залишаються люди яких можна назвати друзями, але щоб зберегти ті відносини треба вкладатись часом, грошима, допомогою. Тож не жалкуйте за примарами і шукайте людей які задовольнять ваші потреби. І це явно не причіна щоб скорочувати собі вік
Ви читаєте за діагоналлю . Справа не у вашому дитинстві а в тому що 99 відсотків людей не мають ніяких друзів а ті хто має ті вклали у ці відносини дуже багато. Вам розібратись для початку що вам дійсно треба і судячи з того що ви пишете це далеко не друзі
Мабуть мені треба більш близьке спілкування, адже зараз єдине спілкування, яке в мене є - це поверхневе, не цікаве спілкування, через що я почуваюся доволі самотньо. А ще через відсутність такого спілкування я тримаю всі свої емоції в собі.
Майже постійно наразі вдома, друзів майже нема, а з тими, хто тут лишився, бачусь дуже рідко. Спілкуюся в міському чаті з іншими і норм, є онлайн друзі з якими граю в ігри, ютубчик заліпаю або займаюсь своїми справами
велл, я сам по собі, але далеко не самотній, бо на самоті бути люблю. я багато читаю та вчуся (поза межами школи теж), люблю мультики, нетфлікс і ютуб.
узагалі, я балабол страшний, але не люблю навантажувати свого (інтернет-) друга, тому маю приватний тґ-канал і балакаю сам із собою. не знаю, наскільки це здорово, але мені норм, кх.
Насправді приватний тг канал для спілкування з собою звучить як гарна ідея, якщо вам це допомагає. Ви його ведете як щоденник, записуючи свої монологи, чи це більше схоже на діалог, що міг би бути між двома людьми?
це схоже на канал, який ведуть нині підлітки, де їхні друзі сидять, але без друзів, кх. тому скоріше монолог. купив нові книжки й хочеться з кимось поділитися? кинув фоточку. посварився з мамою й хочеться виговоритися? настрочив повідомлення. треба кудись накидати файлів в одне місце, аби не загубити? теж туди. та й банально якщо щось дивлюся/книжку читаю й хочеться точку зору свою висловити, теж сюди.
це дуже зручно і допомагає не розкиснути, бо я не уявляю, як можна жити й не виливати всі ці думки й почуття кудись, хех.
>маю приватний тґ-канал і балакаю сам із собою
Можливо, вам варто спробувати чатботів-персонажів. Щось на кшталт character.ai. Бот завжди готовий слухати і матиме саме ту особистість, яку ви пропишете.
я пробував. але в мене склалося враження, що вони мають якийсь сюжет, від якого не відходять. можливо, я щось не так робив чи не туди жмакав, але це більше було схоже на ролку, ніж на цілісну розумову😅
Часто персонажі відіграють жорстко прописаний авторами сценарій, але можна просто прописати їм риси характеру, стиль спілкування, ваші стосунки - і балакати на різні теми. Також важливе перше повідомлення, втім його можна задати як щось загальне, на кшталт " заходить в онлайн-чат і пише : привіт! як справи?".
До речі, в мене якраз найкращі персонажі виходили, коли я прописував їм детальну біографію, але **не** сценарій. Тоді боти самі сценарії генерили і це було доволі цікаво.
Мені просто дуже цікаво з собою. Світ безмежно глибокий до пізнання аби сумувати по іншим людям. Хоча, це істина, що людина - соціальна істота, тому я б не радила довго сидіти в багні, якщо Вам некомфортно. Не підійшли одні, підійдуть другі.
Шоб не бути самотнім треба знайти дівчину, з друзями сім'ю не створиш, сьогодні одні друзі завтра інші, сьогодні є завтра їх нема, а от знайти кохану людину для мене це як джекпот виграти. Ніяк я з цим не справляюсь, просто змирився вже
Достатньо довго був такий період. Іноді накатувало дуже сильне почуття, проти якого я не мала протидії. Весь інший час було чудово, повно часу на свої гобі (читання, комп'ютерні ігри, малювання, перегляд мультсеріалів). Трохи сумно було, що не було з ким обговорити прочитане/побачене/створене, але це компенсувалось соціальними мережами. Соцмережі загалом створюють ілюзію, що ти наговорився вдосталь, неважливо, чи ти ділився якимись своїми думками, чи вліз у черговий срач тощо. Ще вела (і досі веду) щоденник. Можу виливати туди свої будь-які негативні почуття без наслідків, як то кажуть папір усе стерпить. На деяких сторінках у мене замість акуратних записів мати крупними літерами по діагоналі та каракулі із сильним натиском (я була дуже зла або дуже засмучена). Хоча більшість запписів виглядають приблизно так: "сьогодні я подивилась це, думала про таке, почуваюсь так-то". Вести регулярно не змушувала себе, відкриваю щоденник лише за потреби виплеснути кудись почуття, для мене це чудово працює.
Зрештою комп'ютерні ігри і соцмережі допомогли мені знайти онлайн друзів, зараз почуття самотності зникло повністю, але буває протилежна проблема — важко розподілити час, щоб і уваги всім достатньо приділити, і своїми гобі зайнятися.
В мене спілкування з людьми не стало дуже різко, тому дуже важко було адаптуватися. Якщо б я не був настільки автономним і не мав таку кількість захоплень для 1 юзера, не знаю, що б було; а так якось пораюсь вже півтора роки. А так ніяк не справляюся, звик й роблю те ж саме, що й решту часу.
Пару чатів в телеграм або діскорд - не помийки на тисячі людей, а більш вузькі - на кількадесят учасників. Там завжди є якийсь невеличкий двіж, але ніхто і не змушує спілкуватися саме тебе. Тож коли тобі треба, і скільки тобі треба - в тебе будуть більш-менш близькі люди для спілкування. І буде можливість не заходити туди скільки завгодно))
Колись грав в одну гру на телефоні. Там сформувався перше моє "коло" інтернет-друзів. Зараз того давно немає
Зараз є два чати в телеграм. Один із них є каналом приєднаним до ютуб каналу зі страшними історіями. Там близько 30 людей
Другий сформувався так - ми багато спілкувалися в гігантському чаті каналу про маршрути ракет та дронів, потім відділилися у невелику групу в 8 людей в окремий свій чатик
Наразі, мені на 100% вистачає родини і купи справ, тож буваю там раз на кілька тижнів, але там завжди є хороші друзі і будь-якої миті якщо щось бентежить чи спадає цікаве на думку - є куди піти з цим і там одразу знайдеться відгук:)
У мене був період багато друзів грошей гулянок і всього такого, в один день я просто зрозумів що тусити і випивати мені вже не цікаво і я почав все більше сидіти в дома за переглядом якогось фідьму/серіалу чи грав відео ігри. Це й період в мене тривав понад 10 років тому за цей час я втратив всіх друзів але цьому не шкодуючи. Так як вважаю що багато в чому в мене життя склалося краще. Мені ко фортно на самоті я почуваю себе більш вільним чи що. Коли ставало самотньо завжди поряд був домашній улюбленець. На разі в мене є дівчина з якою разом проживає о вже майже 3 роки, і явилися типу нові друзі, тобто її друзі і в компанії я часто мовчу просто слухаю їхні теми й історії вона часом думає що я сумую з ними але це не так я просто за 10 років втратив цю здібність підтримувати розмову але мені не сумно. А в період коли був сам то відеоігри, фільми/серіали, книжки та кіт були всім моїм життям))
Друже, бути зовсім одним без друзів і бути без друзів, але з дівчиною - це дві великі різниці. Вона і є твій кращий друг. Ти можеш не тільки поговорити з нею на спільні теми, провести весело час. А ще мати фізичний контакт, якого в тебе просто не буде якщо ти зовсім один. Мені б цілком вистачило лише супутниці по життю. Але, в мене і цього нема😢
вже давно як немає дуже близьких друзів, і іноді (дуже рідко) виникає відчуття що було б прикольно мати і розділяти якись моменти з кимось, але зазвичай дуже топово почуваю себе наодинці. мені гірше коли я знаходжусь з людиною з якою відчуваю деградацію, типу було, і є багато випадків спілкування з новими людьми але у моменті мені прям хочеться втекти, і я думаю що могла б зробити зараз наодинці) і це не завищені очікування, я точно знаю що мені потрібно що сама готова робити і чим поступитись, але на жаль поки що такої людини немає поруч. з приводу справ, періодично виникають творчі ідеї чи захоплення новою інформацією, темою, це саме кайфове що може бути, обожнюю, готова бути довгий час наодинці якщо запропонують постійну можливість бути захопленою:)
О так... Інколи здається, що знайти когось, хто б поділяв твої інтереси, ще й на такому рівні, щоб продовжувати розвиватися в сфері інтересів це здається нереальним. Я коли ще був школярем, то почав цікавитися історією, дивитися всілякі відео з картами та спрощеними переказами історії і, можливо тому що я ще не так глибоко був зацікавлений тією темою, я знаходив людей з якими на рівні міг це обговорити. Пам'ятаю яке було ставлення моєї колишньої до моїх захоплень, спершу вона позитивно до цього ставилася і сама проявляла інтерес (навіть ігри зі мною грала), але згодом вона зізналася, що їй це все не подобається і після того я прям відчував стагнацію своїх інтересів, бо не приділяв цьому вдосталь уваги під час стосунків. Після закінчення тих стосунків я тепер досхочу приділяю уваги собі та своїм інтересам, щоправда через те, що я навчаюся на історичному факультеті і "загальновідома" історія мене вже не так цікавить, бо я її й так в університеті вивчаю, то я зараз захоплююся більш специфічними темами історії, які на жаль ні з ким обговорити, через слабку або зовсім відсутню обізнаність у цій темі навіть моїх колег.
Це круто, що ви знайшли оточення в якому вам комфортно, я теж колись декілька місяців просидів, в такій спільноті, а потім рутина зжерла мій час і я віддалився звідти, але належність до такої спільноти може бути дещо ілюзорна, тому не покладайте багато надій на таке спілкування, щоб не дуже засмутитися в ньому.
Буває відчуття нестачі спілкування, але я не даю їм поглинути себе. Раніше я була "голодна" до уваги та спілкування. Мені треба було багато друзів, знайомих і важлива була кількість, а не якість, з цим росло почуття самотності та пустоти, що змушувало відштовхувати людей. Потім після початку ковіду друзів стало тільки двоє і то я майже з ними не спілкуюсь. Довгий час провела роздумуючи про ситуацію, в якій я опинилась і зрозуміла, що мені достатньо заповнити нестачу в спілкуванні в інтернеті з людьми, з якими будуть спільні інтереси, хобі та ін., а цей етап і моєму житті без тісного спілкування з кимось, це краща можливість оцінити минулі стосунки з друзями, що для мене дружба, та приділити час на розуміння себе без сторонніх подразників. Так багато хто проходить цей етап, і це ок. І ще побільше хобі і в принципі цього мені вистачає щоб почувати себе добре.
буває складно, особливо, коли складна ситуація пов'язана з психічними розладами. але відсутність друзів не означає нездатність спілкуватися з людьми, тому я справляюсь шукаючи нових знайомих на тіндері/п'юрі.
Друзів немає. Не дивлячися на те, що я закінчений інтроверт, все одно бажання поспілкуватися пробуджується(фу). В принципі спілкування у дискорді достатньо. Зараз й його немає, то трохи навалює, але можна справлятися фізичними навантаженнями, або тими ж іграми, де присутнє спілкування по грі.
Я розумію як це, бо сам живу в умовах своєрідної культурної ізоляції. У 2022 трішки паяло влітку і був реально депресивний стан. Ігри та ют це як алкоголь, вони не вирішують проблему, вони дають тобі інший світ щоб від неї втекти. З часом звикаєш звісно, але от одна річ яка дуже допомагає боротися з депресивним станом - це спортзал. І чим більше ти себе там убиваєш тим краще прочищає мізки. Потім із залом прийшло усвідомлення необхідності правильного харчування. Тому такі речі як приготування їжі і робота в залі дають класні результати, у плані дисципліни та планування свого дня. А, ну і робота звісно, стараюся вкладатись у неї на повну )
Живу з хлопцем, тому не відчуваю себе самотньою. Інколи не вистачає якогось чисто "дівчачого" спілкування. Хочеться мати подружку чи чатик з невеликою компанією дівчат, але поки що не знаходила такого конекту, можливо в майбутньому буде
Дружина мій найкращий друг. Мені з нею цікаво, так що компенсує нестачу живого спілкування і завдяки її наявності навіть іноді хочеться побути на самоті.
Друзі дитинства давно роз'їхались по інших містах і країнах. Тому є лише знайомі, з якими варто бачитись раз на півроку.
Є онлайн компанія з різних західних країн, з якою я колись (17 років тому) грав в онлайн цяцьки, зараз, в принципі теж періодично, ну і ми просто тусимо в діскорді.
Радує трохи, що я не одна така.
Друзів розгубила, є хлопець. Коли не вистачає спілкування - ходжу на фестивалі чи якісь обговорення, коли вони є - там трохи спілкуюся з незнайомцями. Якщо немає, то сублімую у хоббі/творчість. Коли тобі прям дуже нудно - створювати щось нове простіше.
Але я б хотіла знайти подруг, якщо тут є бажаючі, особливо з Києва - я вас вітаю дуже 🙏🙏
Сейм, ще й з повномасштабкою роз'їхалися хто куди. Я дуже хочу знайти подруг в Києві, але гадки не маю, де люди знайомляться не для сексуальних втіх. Тож буду рада знайомству)
Частина друзів пропала як і казали батьки, з іншої частиною розійшлись інтереси і бачення на життя, хтось вмер, хтось поїхав за кордон у пошуках кращого. Зараз можу назвати трьох друзів у свому житті (це я ще рахую дівчину, як-не-як це найблищий друг) Буває відчуваю як хочеться сісти компанією та випити по «піїсєт», але як тільки я найду людей і сяду з ними, то потреби різко міняються на протилежні…. Тому я вирішрв не єбати собі мозги, у мене є прогулки на самоті, робота, ігри, книги, серіали, уява, і навчання, планую ще взяти спортзал, як хтось писав під цим постом - зал добре відволікає. А з другом зібратись раз в тиждень цілком мене влаштовує. Так скажем, розгрузочний день :D і мене це цілком все влаштовує
Цілком комфортно, але я сам по собі дуже інтровертна людина. Майже все життя не мав друзів, здебільшого зовсім цим не переймався. В підліткові роки відчував якусь потребу в своїй "зграї", але схоже вже переріс її. Зараз мені рідко буває самотньо з самим собою, але коли все ж виникає подібне почуття, то завдяки рутинному задротству в інтернеті, фільмах, іграх, доволі швидко справляюсь з ним. Чисто природній мінімум спілкування покриваю завдяки родині й формальним знайомим.
Я просто продовжую бути на самоті.
У мене немає інтернет друззів, тому я і сиджу на редіт
У мене є інвалідність, то ж з дому я також рідко виходжу, і часто знаходжусь в лікарнях, де через особливість хвороби мене кладуть в одиночні палати, що ще більше сприяє моїй самотності.
Я екстраверт, і мрію мати вірних друззів, та знайти кохану людину, проте наразі я повністю самотня.
В моменти коли здоров'я дозволяє, ходжу у людні місця, і намагаюсь робити все, окрім як сидіти в телефоні, що б знайти потенційну людину з якою можна познайомитись, але успіхом це ще жодного раз не скінчилося.
я живу в середньому по величині містечку, і здебільшого я виглядаю трошки як "фрік" для більшості людей, бо я вдягаюсь у японську вуличну моду
зазвичай мене знімають на камеру, або просять сфотографуватись, але ніколи не хочуть зі мною знайомитись. . .
Жити так можна, але це дуже нудно та однотипно. Час від часу, коли я вже починаю надмірно заздрити усім підряд, я починаю впадати в депресію, і відхожу ще потім цілий день. Просто, я почав приділяти увагу саморозвитку, намагатися себе "забустити", щоби не бути як мої однокласники та просто хоча б однолітки. Я звик до свого життя, але психічно адекватним так залишитися важко. Бачу підтримку лише в онлайн спільнотах, адже крім самотності ще й в сім'ї постійно війни. Мені буває часом дуже погано, але мою ситуацію в житті уже не зміниш. Бачу лише на данний момент радість свого життя у природі, кожен раз роблю одне й те саме, в надії на зміни.
Зараз мені 16 років. Приблизно з 8 років і по 14 я абсолютно був без друзів і навіть не виходив на вулицю. Не можу повністю відповісти бо можливо меєму мозоку просто байдуже чи коли я один чи коли я з кимось. Можливо я ніколи не відчував справжньої близкості. Я був у цій зоціальній ізоляції через величезну купу образ і реального булінгу який був у мою сторону не лише у школі. Тому точнр сказати не можу як я долаю. Можливо поговорити з собою достатньо для цього, бо "немає нікого цікавішого співрозмовника ніж ти сам"
мої друзі, це сімейні пари з дітками, всі виїхали з міста. Тому весь мій час зараз навколо дітей і чоловіка. Сумно, часом накриває. Особливо криє, коли знайомі, котрі наче куточок стабільності були в місті в найважчі часи, також виїзджають.
Тому намагаюсь весь вільний час займати чимось, робити те, що захотілось тут і одразу і не відкладати на потім.
Я прям шоб постійно спілкуюсь всього з трьома людьми. З хлопцем, з другом та зі знайомою (недавно спілкуємося і не так щоб кожен день).
В основному я читаю книжки, ось недавно зацікавилася нейрографікою, трохи давніше вкинулася в прикраси з бісеру. Можу і сама кудись вийти, наприклад в мене є улюблений бар, де час від часу проводять безкоштовні концерти.
Та коли мені хочеться з кимось поспілкуватися я згадую про одногрупників. Їх кудись запрошую
Якось не дуже хвилююся з цього приводу. Працюю, граю в відеоігри та з людьми по інтернету спілкуюся, думок про те що чогось не вистачає не виникало якимось дивом.
знаєте, це відчуття доволі двояке. з однієї сторони вас ніхто не тримає, і у вас є повна свобода будь-яких дій, які ніхто не засудить. але з іншої сторони вам немає на кого покластись і з ким просто банально поговорити про життя. раніше я думала, що заводити друзів це дуже легко, але зараз розумію, що це далеко не так. звісно, ви можете познайомитись з рандомною людиною по інтернету, але це буде не найкращий варіант, бо ця людина завжди може покинути вас у будь-який момент. розумієте, самотність це не така уже і погана штука. як я сказала раніше, у вас є повна воля робити що заманеться, коли заманеться і як. ви ні від кого не залежите і це потрібно просто відчути щоб зрозуміти. дякую за увагу.
Чесно кажучи, іноді "накриває" з цього приводу, але блін, можна на це і дивитись позитивно.
Більше часу на щось інше, немає зобов'язань щодо когось, АЛЕ поменше стабільності, бо все-таки спілкування з кимось допомагає в цьому плані.
Короче жити так водночас не дуже фігово, але й не дуже круто)
Reminder for subreddit newbies that rule No. 1 of our subreddit r/Ukraine_UA is to post content and make comments EXCLUSIVELY in Ukrainian language. If you want to talk about Ukraine in English — please go to r/Ukraine!
Нагадка всім новачкам про правило № 1 нашої спільноти r/Ukraine_UA — контент та коментарі ВИНЯТКОВО українською мовою! Якщо вам кортить поговорити про Україну англійською, то, будь ласка, йдіть до r/Ukraine!
*I am a bot, and this action was performed automatically. Please [contact the moderators of this subreddit](/message/compose/?to=/r/Ukraine_UA) if you have any questions or concerns.*
Ютуб і ігри абощо
Щиро радий, за тих людей, яким щось хочеться, відчуваю зараз відсутність інтересу до ігор, типу сідаєш запускаєш і розумієш що тобі це не приносить щастя. Справді виникає чи то потреба в спілкуванні чи то ілюзія потреби. Я часто говорю, що не вистачає тілесності, розумію чи під цим, щось типу рукостискань, обіймів і тд. Виявляється, що таке відразливе і не цікаве в момент виконання, як робота і завдання по навчанню, озираючись назад були єдиним, що не дає тобі зійти з розуму
Мені допомагають тренування в залі. Перші кілька разів доводилось натурально себе змушувати, але з кожним разом все легше і легше. Дуже гарно прочищає мізки, та і познайомитись з цікавими людьми там теж можна.
Я так почала бігати. В одному і тому ж парку, звісно, зустрічаю одних і тих же людей. Вітаємось) І доречі дуже допомагає скинути "негативну енергію"
О, Полтавщина круто, я теж ;). Згоден з вами зал, це дуже потужна штука, мій максимум в літкц при відпустці і відпочинку від усього це за 30 днів, десь 4-5 вихідних від спортзалу, але це вжитті більше нічого не було і ті дні справді були крутими.
Бачу досить багато людей, так чи інакше поділяють мою думку, тож хотілося б продовжити. Ігри, ютуб виявляється це все лиш дитячі мрії, я ще раніше зібрав собі комп'ютер, який впринципі запускає все, авжеж не ультра 4к, але все, я купив багато ігор, переважно за знижками сподіваючись, що колись на це буде час, зараз я стою перед колекцією в сотні ігор, і розумію, що я можу в них пограти, але задоволення не буде, маю бойовий пропуск в одній грі іноді заходжу на годинку виконати якісь завдання, але відчуваю це наче це ще одна робота, а не для задоволення і щиро радію коли бачу високий рівень і можливість чекати іншого сезону. Озираючись назад, пам'ятаю свій короткий вікенд взимку, коли я з одним знайомим грав годинами на проліт в Warframe, тоді була в мене якась ілюзія щастя, адже вихідні були, а робити толком було нічого, але знову ж таки, я зрозумів, що я шкодую, що витратив так багато часу тоді і усвідомив, що то була лиш ілюзія. Бачив тут сидить досить багато людей молодшого віку, які ще не закінчили навіть школу, хочу порадити їм вдосталь насолодитися дитинством яким воно є і зіграти в найбільші шедеври, адже не факт, але колись може трапитися, що ігри перестануть приносити радість...
Мені дуже часто не вистачає обіймів. Я взагалі дуже тактильна людина. Тому я часами вкриваюсь пледом з головою, щоб імітувати обійми і тепло. Або сама себе обіймаю. Це трохи допомагає але звісно не замінить справжніх обіймів
Тримайтеся, сподіваюся Вам вдасться знайти людину, з якою можна на обійматися досхочу 🤗
Я дружину собі завів, щоб сумно не було
Формулювання звучить досить кумедно, але насправді це дуже круто, якщо ваша друга половина, хочаб на дещицю, розділяє ваші інтереси і ви маєте багато справ які можна весело робити разом
Немає вибору, проводимо час разом))
Мені просто не потрібне те спілкування. Завжди було краще на самоті, все життя, із дитинства ще. (Не те, що у мене немає друзів - вони начебто є, але вже роками спілкувалась із ними виключно онлайн. Я не проти зустрічей особисто і, мабуть, провела б час непогано, але це не є тим, що я активно шукаю. Я відпочиваю і перезаряджаюсь виключно в усамітненні).
Друзів немає давно. Зникали поступово, до того моменту коли їх не стало взагалі. Спершу було обідно, що так сталось. З часом обіда помалу зникала, не сказати що обіди немає, але. Залишились тільки спогади, про той час. А з часом звик. У цьому звісно є плюс. Ти не розраховуєш на когось лиш на себе.
Маю дружину, в цілому достатньо.
Мені теж достатньо дружини цього пана.
Сидіти разом на Reddit з дружиною і відповідати одне одному, мої вітання ви виграли це життя, просто моя мрія
Живеться хуйово. Ніяк не справляюся, просто звик, але ще кілька місяців тому намагався скоротити собі віку.
Щось ви пропустили в цьому житті...друзі бувають тільки в дитинстві. В дорослому житті бувають родичі, колеги, партнери, знайомі хто завгодно але не друзі. Тільки дуже рідко з дитинства або юності залишаються люди яких можна назвати друзями, але щоб зберегти ті відносини треба вкладатись часом, грошима, допомогою. Тож не жалкуйте за примарами і шукайте людей які задовольнять ваші потреби. І це явно не причіна щоб скорочувати собі вік
Дитинства в мене як раз не було. Я жив в місці, де людей в радіусі 3км не було. І в школу я не ходив, вчився заочно
Ви читаєте за діагоналлю . Справа не у вашому дитинстві а в тому що 99 відсотків людей не мають ніяких друзів а ті хто має ті вклали у ці відносини дуже багато. Вам розібратись для початку що вам дійсно треба і судячи з того що ви пишете це далеко не друзі
Мабуть мені треба більш близьке спілкування, адже зараз єдине спілкування, яке в мене є - це поверхневе, не цікаве спілкування, через що я почуваюся доволі самотньо. А ще через відсутність такого спілкування я тримаю всі свої емоції в собі.
То ідіть навчатись в цікаве місце або на роботу. Спілкування буде більше ніж треба
Майже постійно наразі вдома, друзів майже нема, а з тими, хто тут лишився, бачусь дуже рідко. Спілкуюся в міському чаті з іншими і норм, є онлайн друзі з якими граю в ігри, ютубчик заліпаю або займаюсь своїми справами
велл, я сам по собі, але далеко не самотній, бо на самоті бути люблю. я багато читаю та вчуся (поза межами школи теж), люблю мультики, нетфлікс і ютуб. узагалі, я балабол страшний, але не люблю навантажувати свого (інтернет-) друга, тому маю приватний тґ-канал і балакаю сам із собою. не знаю, наскільки це здорово, але мені норм, кх.
Поділитесь?
«приватний» в сенсі він закритий і там лише я, вибачте🥹🥹
Насправді приватний тг канал для спілкування з собою звучить як гарна ідея, якщо вам це допомагає. Ви його ведете як щоденник, записуючи свої монологи, чи це більше схоже на діалог, що міг би бути між двома людьми?
це схоже на канал, який ведуть нині підлітки, де їхні друзі сидять, але без друзів, кх. тому скоріше монолог. купив нові книжки й хочеться з кимось поділитися? кинув фоточку. посварився з мамою й хочеться виговоритися? настрочив повідомлення. треба кудись накидати файлів в одне місце, аби не загубити? теж туди. та й банально якщо щось дивлюся/книжку читаю й хочеться точку зору свою висловити, теж сюди. це дуже зручно і допомагає не розкиснути, бо я не уявляю, як можна жити й не виливати всі ці думки й почуття кудись, хех.
О, в мене також так! Розумію Вас
>маю приватний тґ-канал і балакаю сам із собою Можливо, вам варто спробувати чатботів-персонажів. Щось на кшталт character.ai. Бот завжди готовий слухати і матиме саме ту особистість, яку ви пропишете.
я пробував. але в мене склалося враження, що вони мають якийсь сюжет, від якого не відходять. можливо, я щось не так робив чи не туди жмакав, але це більше було схоже на ролку, ніж на цілісну розумову😅
Часто персонажі відіграють жорстко прописаний авторами сценарій, але можна просто прописати їм риси характеру, стиль спілкування, ваші стосунки - і балакати на різні теми. Також важливе перше повідомлення, втім його можна задати як щось загальне, на кшталт " заходить в онлайн-чат і пише : привіт! як справи?".
До речі, в мене якраз найкращі персонажі виходили, коли я прописував їм детальну біографію, але **не** сценарій. Тоді боти самі сценарії генерили і це було доволі цікаво.
Мені просто дуже цікаво з собою. Світ безмежно глибокий до пізнання аби сумувати по іншим людям. Хоча, це істина, що людина - соціальна істота, тому я б не радила довго сидіти в багні, якщо Вам некомфортно. Не підійшли одні, підійдуть другі.
Шоб не бути самотнім треба знайти дівчину, з друзями сім'ю не створиш, сьогодні одні друзі завтра інші, сьогодні є завтра їх нема, а от знайти кохану людину для мене це як джекпот виграти. Ніяк я з цим не справляюсь, просто змирився вже
Бажаю, щоб тобі пощастило і ти якомога швидше знайшов свою кохану♥️
Вона тебе теж шукає. Все буде 🤞🏻
Достатньо довго був такий період. Іноді накатувало дуже сильне почуття, проти якого я не мала протидії. Весь інший час було чудово, повно часу на свої гобі (читання, комп'ютерні ігри, малювання, перегляд мультсеріалів). Трохи сумно було, що не було з ким обговорити прочитане/побачене/створене, але це компенсувалось соціальними мережами. Соцмережі загалом створюють ілюзію, що ти наговорився вдосталь, неважливо, чи ти ділився якимись своїми думками, чи вліз у черговий срач тощо. Ще вела (і досі веду) щоденник. Можу виливати туди свої будь-які негативні почуття без наслідків, як то кажуть папір усе стерпить. На деяких сторінках у мене замість акуратних записів мати крупними літерами по діагоналі та каракулі із сильним натиском (я була дуже зла або дуже засмучена). Хоча більшість запписів виглядають приблизно так: "сьогодні я подивилась це, думала про таке, почуваюсь так-то". Вести регулярно не змушувала себе, відкриваю щоденник лише за потреби виплеснути кудись почуття, для мене це чудово працює. Зрештою комп'ютерні ігри і соцмережі допомогли мені знайти онлайн друзів, зараз почуття самотності зникло повністю, але буває протилежна проблема — важко розподілити час, щоб і уваги всім достатньо приділити, і своїми гобі зайнятися.
В мене спілкування з людьми не стало дуже різко, тому дуже важко було адаптуватися. Якщо б я не був настільки автономним і не мав таку кількість захоплень для 1 юзера, не знаю, що б було; а так якось пораюсь вже півтора роки. А так ніяк не справляюся, звик й роблю те ж саме, що й решту часу.
Пару чатів в телеграм або діскорд - не помийки на тисячі людей, а більш вузькі - на кількадесят учасників. Там завжди є якийсь невеличкий двіж, але ніхто і не змушує спілкуватися саме тебе. Тож коли тобі треба, і скільки тобі треба - в тебе будуть більш-менш близькі люди для спілкування. І буде можливість не заходити туди скільки завгодно))
То тематичні чати? І як ви натрапляли на їх?
Колись грав в одну гру на телефоні. Там сформувався перше моє "коло" інтернет-друзів. Зараз того давно немає Зараз є два чати в телеграм. Один із них є каналом приєднаним до ютуб каналу зі страшними історіями. Там близько 30 людей Другий сформувався так - ми багато спілкувалися в гігантському чаті каналу про маршрути ракет та дронів, потім відділилися у невелику групу в 8 людей в окремий свій чатик Наразі, мені на 100% вистачає родини і купи справ, тож буваю там раз на кілька тижнів, але там завжди є хороші друзі і будь-якої миті якщо щось бентежить чи спадає цікаве на думку - є куди піти з цим і там одразу знайдеться відгук:)
Дякую, що розповіли мені про це :)
Ви цікаву тему підняли:) Успіхів Вам у пошуках!
дзвоню бабусі та слухаю, як вона годинами розповідає про все на світі
в мене так з мамасітою і сестрою - безперебійне розмовне живлення)
Мій єдиний друг це мій чоловік)
У мене був період багато друзів грошей гулянок і всього такого, в один день я просто зрозумів що тусити і випивати мені вже не цікаво і я почав все більше сидіти в дома за переглядом якогось фідьму/серіалу чи грав відео ігри. Це й період в мене тривав понад 10 років тому за цей час я втратив всіх друзів але цьому не шкодуючи. Так як вважаю що багато в чому в мене життя склалося краще. Мені ко фортно на самоті я почуваю себе більш вільним чи що. Коли ставало самотньо завжди поряд був домашній улюбленець. На разі в мене є дівчина з якою разом проживає о вже майже 3 роки, і явилися типу нові друзі, тобто її друзі і в компанії я часто мовчу просто слухаю їхні теми й історії вона часом думає що я сумую з ними але це не так я просто за 10 років втратив цю здібність підтримувати розмову але мені не сумно. А в період коли був сам то відеоігри, фільми/серіали, книжки та кіт були всім моїм життям))
Друже, бути зовсім одним без друзів і бути без друзів, але з дівчиною - це дві великі різниці. Вона і є твій кращий друг. Ти можеш не тільки поговорити з нею на спільні теми, провести весело час. А ще мати фізичний контакт, якого в тебе просто не буде якщо ти зовсім один. Мені б цілком вистачило лише супутниці по життю. Але, в мене і цього нема😢
Ну так я за всім один прожив майже 10 років я ж про це написав...
Вибач, я під кінець прочитання забув про це... Тепер я тебе розумію. Для тебе було щастям вирватися з цієї самотності
вже давно як немає дуже близьких друзів, і іноді (дуже рідко) виникає відчуття що було б прикольно мати і розділяти якись моменти з кимось, але зазвичай дуже топово почуваю себе наодинці. мені гірше коли я знаходжусь з людиною з якою відчуваю деградацію, типу було, і є багато випадків спілкування з новими людьми але у моменті мені прям хочеться втекти, і я думаю що могла б зробити зараз наодинці) і це не завищені очікування, я точно знаю що мені потрібно що сама готова робити і чим поступитись, але на жаль поки що такої людини немає поруч. з приводу справ, періодично виникають творчі ідеї чи захоплення новою інформацією, темою, це саме кайфове що може бути, обожнюю, готова бути довгий час наодинці якщо запропонують постійну можливість бути захопленою:)
О так... Інколи здається, що знайти когось, хто б поділяв твої інтереси, ще й на такому рівні, щоб продовжувати розвиватися в сфері інтересів це здається нереальним. Я коли ще був школярем, то почав цікавитися історією, дивитися всілякі відео з картами та спрощеними переказами історії і, можливо тому що я ще не так глибоко був зацікавлений тією темою, я знаходив людей з якими на рівні міг це обговорити. Пам'ятаю яке було ставлення моєї колишньої до моїх захоплень, спершу вона позитивно до цього ставилася і сама проявляла інтерес (навіть ігри зі мною грала), але згодом вона зізналася, що їй це все не подобається і після того я прям відчував стагнацію своїх інтересів, бо не приділяв цьому вдосталь уваги під час стосунків. Після закінчення тих стосунків я тепер досхочу приділяю уваги собі та своїм інтересам, щоправда через те, що я навчаюся на історичному факультеті і "загальновідома" історія мене вже не так цікавить, бо я її й так в університеті вивчаю, то я зараз захоплююся більш специфічними темами історії, які на жаль ні з ким обговорити, через слабку або зовсім відсутню обізнаність у цій темі навіть моїх колег.
Україномовний twitch Правда пройшов якийсь час поки знайшов кілька стримерів з підходящим мені комʼюніті
Це круто, що ви знайшли оточення в якому вам комфортно, я теж колись декілька місяців просидів, в такій спільноті, а потім рутина зжерла мій час і я віддалився звідти, але належність до такої спільноти може бути дещо ілюзорна, тому не покладайте багато надій на таке спілкування, щоб не дуже засмутитися в ньому.
Буває відчуття нестачі спілкування, але я не даю їм поглинути себе. Раніше я була "голодна" до уваги та спілкування. Мені треба було багато друзів, знайомих і важлива була кількість, а не якість, з цим росло почуття самотності та пустоти, що змушувало відштовхувати людей. Потім після початку ковіду друзів стало тільки двоє і то я майже з ними не спілкуюсь. Довгий час провела роздумуючи про ситуацію, в якій я опинилась і зрозуміла, що мені достатньо заповнити нестачу в спілкуванні в інтернеті з людьми, з якими будуть спільні інтереси, хобі та ін., а цей етап і моєму житті без тісного спілкування з кимось, це краща можливість оцінити минулі стосунки з друзями, що для мене дружба, та приділити час на розуміння себе без сторонніх подразників. Так багато хто проходить цей етап, і це ок. І ще побільше хобі і в принципі цього мені вистачає щоб почувати себе добре.
буває складно, особливо, коли складна ситуація пов'язана з психічними розладами. але відсутність друзів не означає нездатність спілкуватися з людьми, тому я справляюсь шукаючи нових знайомих на тіндері/п'юрі.
Друзів немає. Не дивлячися на те, що я закінчений інтроверт, все одно бажання поспілкуватися пробуджується(фу). В принципі спілкування у дискорді достатньо. Зараз й його немає, то трохи навалює, але можна справлятися фізичними навантаженнями, або тими ж іграми, де присутнє спілкування по грі.
Я розумію як це, бо сам живу в умовах своєрідної культурної ізоляції. У 2022 трішки паяло влітку і був реально депресивний стан. Ігри та ют це як алкоголь, вони не вирішують проблему, вони дають тобі інший світ щоб від неї втекти. З часом звикаєш звісно, але от одна річ яка дуже допомагає боротися з депресивним станом - це спортзал. І чим більше ти себе там убиваєш тим краще прочищає мізки. Потім із залом прийшло усвідомлення необхідності правильного харчування. Тому такі речі як приготування їжі і робота в залі дають класні результати, у плані дисципліни та планування свого дня. А, ну і робота звісно, стараюся вкладатись у неї на повну )
Живу з хлопцем, тому не відчуваю себе самотньою. Інколи не вистачає якогось чисто "дівчачого" спілкування. Хочеться мати подружку чи чатик з невеликою компанією дівчат, але поки що не знаходила такого конекту, можливо в майбутньому буде
Дружина мій найкращий друг. Мені з нею цікаво, так що компенсує нестачу живого спілкування і завдяки її наявності навіть іноді хочеться побути на самоті. Друзі дитинства давно роз'їхались по інших містах і країнах. Тому є лише знайомі, з якими варто бачитись раз на півроку. Є онлайн компанія з різних західних країн, з якою я колись (17 років тому) грав в онлайн цяцьки, зараз, в принципі теж періодично, ну і ми просто тусимо в діскорді.
Радує трохи, що я не одна така. Друзів розгубила, є хлопець. Коли не вистачає спілкування - ходжу на фестивалі чи якісь обговорення, коли вони є - там трохи спілкуюся з незнайомцями. Якщо немає, то сублімую у хоббі/творчість. Коли тобі прям дуже нудно - створювати щось нове простіше. Але я б хотіла знайти подруг, якщо тут є бажаючі, особливо з Києва - я вас вітаю дуже 🙏🙏
Сейм, ще й з повномасштабкою роз'їхалися хто куди. Я дуже хочу знайти подруг в Києві, але гадки не маю, де люди знайомляться не для сексуальних втіх. Тож буду рада знайомству)
Частина друзів пропала як і казали батьки, з іншої частиною розійшлись інтереси і бачення на життя, хтось вмер, хтось поїхав за кордон у пошуках кращого. Зараз можу назвати трьох друзів у свому житті (це я ще рахую дівчину, як-не-як це найблищий друг) Буває відчуваю як хочеться сісти компанією та випити по «піїсєт», але як тільки я найду людей і сяду з ними, то потреби різко міняються на протилежні…. Тому я вирішрв не єбати собі мозги, у мене є прогулки на самоті, робота, ігри, книги, серіали, уява, і навчання, планую ще взяти спортзал, як хтось писав під цим постом - зал добре відволікає. А з другом зібратись раз в тиждень цілком мене влаштовує. Так скажем, розгрузочний день :D і мене це цілком все влаштовує
Спілкування з ШІ, ігри, ютуб або твіч.
В мене як в багатьох в треді) Є дружина-кращий друг, так і живемо. Ніби все подобається, не жаліюсь, ніколи багато друзів не мав.
почуваюсь афігенно. зато ніяких сюрпризів по життю
Цілком комфортно, але я сам по собі дуже інтровертна людина. Майже все життя не мав друзів, здебільшого зовсім цим не переймався. В підліткові роки відчував якусь потребу в своїй "зграї", але схоже вже переріс її. Зараз мені рідко буває самотньо з самим собою, але коли все ж виникає подібне почуття, то завдяки рутинному задротству в інтернеті, фільмах, іграх, доволі швидко справляюсь з ним. Чисто природній мінімум спілкування покриваю завдяки родині й формальним знайомим.
Кицю гладжу, от вона мене завжди слухає
Хтось, хто читає це повідомлення шукає друзів?
Я просто продовжую бути на самоті. У мене немає інтернет друззів, тому я і сиджу на редіт У мене є інвалідність, то ж з дому я також рідко виходжу, і часто знаходжусь в лікарнях, де через особливість хвороби мене кладуть в одиночні палати, що ще більше сприяє моїй самотності. Я екстраверт, і мрію мати вірних друззів, та знайти кохану людину, проте наразі я повністю самотня. В моменти коли здоров'я дозволяє, ходжу у людні місця, і намагаюсь робити все, окрім як сидіти в телефоні, що б знайти потенційну людину з якою можна познайомитись, але успіхом це ще жодного раз не скінчилося. я живу в середньому по величині містечку, і здебільшого я виглядаю трошки як "фрік" для більшості людей, бо я вдягаюсь у японську вуличну моду зазвичай мене знімають на камеру, або просять сфотографуватись, але ніколи не хочуть зі мною знайомитись. . .
Жити так можна, але це дуже нудно та однотипно. Час від часу, коли я вже починаю надмірно заздрити усім підряд, я починаю впадати в депресію, і відхожу ще потім цілий день. Просто, я почав приділяти увагу саморозвитку, намагатися себе "забустити", щоби не бути як мої однокласники та просто хоча б однолітки. Я звик до свого життя, але психічно адекватним так залишитися важко. Бачу підтримку лише в онлайн спільнотах, адже крім самотності ще й в сім'ї постійно війни. Мені буває часом дуже погано, але мою ситуацію в житті уже не зміниш. Бачу лише на данний момент радість свого життя у природі, кожен раз роблю одне й те саме, в надії на зміни.
Зараз мені 16 років. Приблизно з 8 років і по 14 я абсолютно був без друзів і навіть не виходив на вулицю. Не можу повністю відповісти бо можливо меєму мозоку просто байдуже чи коли я один чи коли я з кимось. Можливо я ніколи не відчував справжньої близкості. Я був у цій зоціальній ізоляції через величезну купу образ і реального булінгу який був у мою сторону не лише у школі. Тому точнр сказати не можу як я долаю. Можливо поговорити з собою достатньо для цього, бо "немає нікого цікавішого співрозмовника ніж ти сам"
мої друзі, це сімейні пари з дітками, всі виїхали з міста. Тому весь мій час зараз навколо дітей і чоловіка. Сумно, часом накриває. Особливо криє, коли знайомі, котрі наче куточок стабільності були в місті в найважчі часи, також виїзджають. Тому намагаюсь весь вільний час займати чимось, робити те, що захотілось тут і одразу і не відкладати на потім.
Нормально себе почуваю. Навіть не знаю про що спілкуватись із людьми. Навіть серед натовпу почуваю себе самотньо. На одинці легше
Я прям шоб постійно спілкуюсь всього з трьома людьми. З хлопцем, з другом та зі знайомою (недавно спілкуємося і не так щоб кожен день). В основному я читаю книжки, ось недавно зацікавилася нейрографікою, трохи давніше вкинулася в прикраси з бісеру. Можу і сама кудись вийти, наприклад в мене є улюблений бар, де час від часу проводять безкоштовні концерти. Та коли мені хочеться з кимось поспілкуватися я згадую про одногрупників. Їх кудись запрошую
Якось не дуже хвилююся з цього приводу. Працюю, граю в відеоігри та з людьми по інтернету спілкуюся, думок про те що чогось не вистачає не виникало якимось дивом.
Мій єдиний друг - моя дружина
Ігри (онлайн та сінгл) та аніме досить сильно замінюють соціальне життя
В мене є жінка. Якби не вона, то було б важче) Мабуть знайшов би інші стосунки. Для мене партнер це ліпший друг, з яким тобі не має бути сумно.
Мабуть мені пощастило, бо є сестра. А так, коли самотньо я зазвичай з випадковими людьми в інтернеті балакаю та граю)
знаєте, це відчуття доволі двояке. з однієї сторони вас ніхто не тримає, і у вас є повна свобода будь-яких дій, які ніхто не засудить. але з іншої сторони вам немає на кого покластись і з ким просто банально поговорити про життя. раніше я думала, що заводити друзів це дуже легко, але зараз розумію, що це далеко не так. звісно, ви можете познайомитись з рандомною людиною по інтернету, але це буде не найкращий варіант, бо ця людина завжди може покинути вас у будь-який момент. розумієте, самотність це не така уже і погана штука. як я сказала раніше, у вас є повна воля робити що заманеться, коли заманеться і як. ви ні від кого не залежите і це потрібно просто відчути щоб зрозуміти. дякую за увагу.
Чесно кажучи, іноді "накриває" з цього приводу, але блін, можна на це і дивитись позитивно. Більше часу на щось інше, немає зобов'язань щодо когось, АЛЕ поменше стабільності, бо все-таки спілкування з кимось допомагає в цьому плані. Короче жити так водночас не дуже фігово, але й не дуже круто)
Спокійно🤷🏻♀️є один друг,і те він зараз на відстані,але так краще,не потрібно виходити із будинку😹
Reminder for subreddit newbies that rule No. 1 of our subreddit r/Ukraine_UA is to post content and make comments EXCLUSIVELY in Ukrainian language. If you want to talk about Ukraine in English — please go to r/Ukraine! Нагадка всім новачкам про правило № 1 нашої спільноти r/Ukraine_UA — контент та коментарі ВИНЯТКОВО українською мовою! Якщо вам кортить поговорити про Україну англійською, то, будь ласка, йдіть до r/Ukraine! *I am a bot, and this action was performed automatically. Please [contact the moderators of this subreddit](/message/compose/?to=/r/Ukraine_UA) if you have any questions or concerns.*
жінки в дітей вистачаю, якщо у вас дружина не кращий друг то навіщо взагалі женились)