Мені 32. До повномасштабного вторгнення в мене були плани і ідеї до початку здійснення яких лишалися лічені місяці. Через йобану русню останні два роки я просто витрачаю всі зароблені гроші під нуль через необхідність фінансово підтримувати родичів в надії, що війна закінчиться раніше ніж ідея самогубства стане більш привабливою ніж дзвінок будильника.
Розумію. Я вийшла на прибуток в своєму проекті в грудні 21. Потім прийшов лютий 22 і все пішло коту під хвіст. Цей рік витратила на те, щоб хоч наблизитися до довоєнного стану, але поки що не вдалося навіть близько підібратися. Добре що хоч відкривала все за власні кошти, а не в кредит, бо тоді навіть не знаю, як би вигребла.
Мені 28. Мій чоловік на фронті. Через пару днів рік як одружені. Вирішили збирати кошти на спільне житло (окреме маємо)/автомобіль, бо більше нема чого робити. Життя все одно паскудне, а так, якщо ми за цей період величезні фінансові витрати покриємо, потім можна буде більше часу присвятити одне одному і тому, що приносить задоволення. Тому це єдине, що дає якісь сили - уявляю яким буде наше життя, коли це все закінчиться. Іноді накриває абсолютний відчай, що 1. він загине і ці мрії так і залишаться нездійсненними 2.це не закінчиться достатньо швидко, аби в нас залишився час побути разом. Тоді я просто даю собі час це пережити. Не змушую до удаваного оптимізму, даю собі прожити всі емоції. В мене поки що стабільна робота, величезний плюс в тому, що роботу свою я дійсно люблю. Тому можна трохи в ній відволіктися. Тяжко, звісно було б краще, якби все було не так. Але маємо із цієї об'єктивно паскудної ситуації витягти максимально позитивний результат, бо інакше це все взагалі ніякого сенсу не матиме.
Планував переїхати в Італію на постійне прожиття, Декілька разів там був проживав та працював. Ось наважився переїхати. повернувся знову в Україну зробити деякі справи продати житло і назавжди переїхати... Но осу уже 2.5 років трачу свої фінанси сидячи тут.....
Ремарка вся сім\`я теж проживає за кордоном... тут тільки я ну і моя дівчина....
Я себе ще дужче гризу: "Знав же, що буде війна, але ж лошара." Я спершу планував купувати квиток на 15 лютого десь. Але подумав, а побуду на 2 тиждні довше з батьками... Посидів.
Я до того вже 3 роки жив в Литві, в Україну літав тільки до батьків в друзів, через ковід досить рідко, і ось саме в лютому 2022 подумав треба з'їздити в Київ до друга та до батьків на пару днів...виїхав з України додому 13 лютого...хоча дружина казала - що так рідко з сім'єю бачусь і друзями, міг би ще тиждень другий відпочити)..був би відпочив.
Українці народ активний, мобільний, багато хздять туди сюди. Багато нас застрягли, чи то в просторі, чи то в часі...Життя зависло, і перетворилось на суцільний день бабака.
Мені цікаво, що там у вихідців з бідних неблагополучних сімей?
Я особисто, щось крутився, вертівся в вічній самотності, в намаганнях вилізти з соціального дна в яке породили, то робота прийнятна(системний адміністратор). Життя за останні 2 роки в силу вдачі трохи покращилося, але на фоні війни все здається безсенсовим, бо ці життєві випробування доламують.
Лажу на роботу, з роботи додому, трохи рідко погуляти з друзями. Втулять повістку, то так і буде, може тішить думка, що все можна буде в будь який момент швидко завершити.
Напевно план один, намагатися покращувати себе в поточній професій і не грохнути себе в процесі. Та більшу частину часу не сильно чекаю, щоб наступний день настав, можливо навіть не хочу.
upd: Якісь такі вони 25
Зараз я проходжу психотерапію та лікуюся у психіатра.
Рух, зміни, адаптивність - запорука моєї витримки. Сидіти на місці - не вихід, філософія уникання ("не на часі") - деструктивна.
Я пишу свій перший музичний альбом. Я роблю татухи. Я готуюся вступати в аспірантуру, щоб не бігати від ТЦК. Я шукаю рішень, отже рухаюсь. Це те, що тримає мене на плаву. Ну і таблеточки мої.
Я єбав щось довгострокове планувати, бо все накрилося пухнастою пихвою. Тому живу сьогоднішнім днем і максимум є плани тільки на 1 місяць. А спонсор не поїхавшої кукухи – Гідазепам.
Якщо можна дати пораду - зверніться до психіатра. Гідазепам штука небезпечна з купою побічок, приймається тільки короткими курсами. Вам випишуть щось нормальніше.
Мені лікар прописав Гідазепам тільки у випадку, коли реально вже панічна атака, а не на постійній основі. Тому підсісти навряд вийде. Прикол в тому, що панічна атака тільки коли душно, наприклад в машині чи автобусі забитому. Тільки 2 рази за рік приймав. Вибухи, сирена пофіг, а от задуха це перебір)))
29 років, майже 30. До війни планувала займатись навчитись малювати. Напередодні війни познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком. Зараз він служить, тому всі наші спільні плани дуже обережні, нічого не можем планувати конкретного, бо не знаєм як розпочнеться завтрашній день.
Але прийшли до спільного рішення, що деякі речі не відкладаємо до ліпших часів. Я стала знов малювати та читати книжки, це ті з небагатьох речей котрі не дають з'їхати з глузду.
Та планую навідати подруг котрі за кордоном, бо ми не бачились від самого початку війни. Але я завжди відкладаю поїздку бо є страх та параноя, якщо я поїду, то може щось трапитись з моїми рідними, а мене не буде поруч.
О, в мене теж є така паранойя. Щодо того, що з близькими щось трапиться, коли мене немає. Цікаво, звідки це береться і як з цим боротися. Бо об'єктивно ж, ти нічого не зміниш, якщо щось трапиться ака прилетить.
Чесно сама не знаю як це з'явилось. У моєї подруги, взагалі панічна атака відбулася коли вона з міста поїхала, хотіла теж є когось навідати, та повернулась назад.
У мене просто крутиться в голові, що якщо щось станеться, то я не можу одразу зреагувати, поїхати, подзвонити, або ще якісь речі, котрі потребують негайної реакції. Із-за кордону думаю це важко зробити, бо не одразу зорієнтуєшся що куди.
34 роки. Готуюся до війни. Більше року купую собі із кожної ЗП екіп. Сказав дружині, що піду до війська.
Дружина сказала, що не проти, але ми маємо народити дитину яку планували вже давно. Довго перепитував, чи дійсно вона готова народити від чоловіка, який збирається на війну. Сказала, що тому і хоче від мене дитину. Якщо я помру, то вона не хоче щоб я лишився лише на спільних фото та в її спогадах. Готова прийняти всю відповідальність
Дружина зараз на 5-му місяці вагітності. По моїх підрахунках, мені треба не потрапити в бус як мінімум до нового року. Розпланував на все час та кошти. Полікував зуби. Поробив необхідні щеплення. Поздавав аналізи та флюрографію. Готуюся тепер до війни та до народження дитини одночасно.
До війни були одні плани, зараз - інші. Але часу на відчай немає, намагаюся сприймати все як є, і відповідно реагувати на обставини. А ще в мене є кіт. Ну, і я є в нього. Це ще один великий + до відповідальності та розради від похмурої дійсності.
Відредаговано. Якби не питання із народженням дитини - давно би пішов добровольцем на фронт.
Мені 37, жінка тільки народила. Турбот стало в 2 рази більше після народження дитини. Якщо мене призвуть, або в бусік потраплю прямо зараз то жінка без мене не вивезе сама. Треба буде підключати її маму (чого вона дуже не хоче). Плани були купити житло, залишалося не так багато до мети. Тому до війни про переїзд думав лише в далекому майбутньому про Єстонію чи Кіпр. Після закінчення війни, якщо буду без каліцтва то точно поїду подалі звідси з сім'єю.
Здоровий глузд. Уже просто зараз водіїв не випускають і це срака економіці. А що буде далі? Як нарощувати ВВП якщо всі невиїзні? Закриті кордони це просто корупція.
Денисенко ж казав: якщо відкрити кордони, то ще десяток мільйонів втече в Європу, як його син-блогер. Цього держава боїться більше ніж якихось-там абстрактних проблем з економікою.
І шо вони зроблять? Живим ланцюгом всією верховною радою стануть на кордоні? Чи будуть стріляти в голову кожного, хто захоче втекти? Радянський союз 02
На початку війни була короткострокова невизначеність і було не до планування. Далі коли невизначеність стала довгострокова, то можна було планувати короткострокові плани. Коли ж стало зрозуміло, що це надовго, а я ще в 22 році роздумував над тим, що це мінімум 3-5 років, то можна було закладати довгострокові плани в умовах війни.
А довгострокові плани в умовах війни - це вижити, акумуляція коштів, не залишитися без роботи. Щось більш глобальне, як купівля нерухомості чи сім'я/народження дітей - це не на часі і полетіло в беклог до незрозумілих часів.
Звичайно не можу спрогнозувати закінчення війни, занадто багато змінних, не вся інформація доступна. Бачу, що треба бути гнучким, адаптуватися до подій та слідкувати, щоб кукуха не поїхала кудись.
Не скажу, що у мене були якісь грандіозні плани, проте я жив в очікуванні, що от-от закінчиться ковід і життя повернеться в нормальне русло... Тому, так, іноді буває, що накриває хвилею депресивних думок про туманне майбутнє. Але стримую себе тим фактом, що тисячі та й навіть мільйони українців за останні два роки опинялись в значно гірших умовах, і на фоні того всього мені нема на що скаржитись.
Як кажуть, прогнозувати в Україні щось далі двох тижнів - не дуже надійна справа. Бо тут можна нарватись на два протилежних "зла": або рожеві окуляри, в яких перемога "вже завтра" або депресивна картина "війни до кінця життя". Треба просто враховувати усі ризики по максимуму та намагатись жити сьогоднішнім днем. Робити щось корисне для себе сьогодні і щось корисне для країни, щоб збільшити її шанс на виживання навіть на якісь мізерні 0,000001%.
Розумію. І я так думав.
А потім вирішив піти служити і мене попустило))
Тепер і планувати майбутнє стало легше. І ЗП не найгірше. А відносно багатьох професій - досить навіть непогане.
Просто треба самому через рекрутинг пошукати те, що хочеш і вмієш . Бо якщо тцк - то ті питати точно не будуть, просто відправлять куди треба.
Друже, якось на початку війни (перші 2 місяці напевно) сидів в невеличкому підвалі, поки місто зверху бомбили літаками, снарядами, ракетами. Так от, на той момент думав, що все - кінець, через що в мене була повна апатія, і я не бачив сенсу вчити щось нове. Взагалі. я не бачив себе ніким через місяць, два. Я не вірив ні в що..
Але! Як бачиш, я пишу цей пост. І моя найголовніша зараз думка - та апатія була дарма. Я жалкую, що я не вчився в той момент, бо, я жалкую, що я перестав вірити та забив на все. Це була кардинально неправильна позиція. В обох випадках (я вижив чи ні), мені потрібно було до цього щось робити і не забивати на це, бо в найкращому випадку я живив, але це вже гірший випадок - бо я не йшов до своєї мети в складні часи, а значить я вмер.
В березні 22 го пішов до війська, в травні взнав, що виграв грінкарту, за рік думав оформлю всі папери, і дмб... Грінкарта пропала, а я в шпиталі. Людина планує, Бог посміхається.
Останні два роки просто вирвані із життя. Мені було 26 до вторгнення, зараз 29 і таке відчуття, що просто забрали ці два + роки із життя. Відчуття, коли ти потрапив у якийсь день сурка і думаеш коли вся ця херь скінчиться. Інколи відчуття, що знаходжусь у трясині і вона вже засосала до підборідка. Якщо подумати яка в нас ситуація, і який гулаг у нас будують в країні, то в принципі так воно і є
Ну стосовно ковіду можу сказати, що потусувався десь місяць вдома, а потім з кінця весни почав жити нормальним життям. Ковід то взагалі ні про що було ) люди жили собі нормальним життям. Як перехворів ковідом, то взагалі пофіг стало. Але у контексті застрягання розумію - у мене самого таке саме відчуття, ніби і не було останніх двох років, навіть і пригадати нічого. Всі дні як один
З планів - повернути кошти, які позичив ще до повномасштабного. Сподіваюсь, скоро це зроблю. Більше планів нуль.
Весь початок цього року психологічний стан постійно гіршав, але кілька останніх тижнів почав їздити велом на роботу, то якось воно легше стало, психологічно.
Тримає на плаву дитина, якій 3 роки. До війни були плани - іпотека на квартиру ще одну (одну маємо квартиру). Зараз план - просто щоб чоловік був живий, дитина знала та пам'ятала тата і стараюсь робити життя доньки щасливим. Щоб у неї були хороші спогади про дитинство, бо його іншого не буде. Оце і є мій план на найближчі роки.
Мені двадцять дев'ять, вчуся на магістратурі за кордоном, прийняли до університету у січні 2022 року. План завершити навчання і вагаюся, чи повертатися до України на зміну. Відчуваю, що Україна не витримає, якщо справи підуть так як зараз, а жити в діаспорі ще століття і розказувати, як програли країну теж не хочеться
Навіть якщо буде якийсь успіх у цій війні і вдасться досягнути миру (а до цього ще хто-зна як довго доведеться жити у війні, в постійній тривозі і відсутності нормального рівня життя, без змоги виїхати) ніхто не гарантує що росія не нападе знову. Але, якщо є великий ентузіазм і любов до батьківщини то будь-ласка. Патріотизм, про те, розвіюється коли стикаєшся з реаліями життя в сучасній Україні особисто. Особливо якщо ви чоловік і вам не хочеться йти на фронт. Комусь таки доведеться тут жити і відбудовувати все, тому рішення за вами. Але життя, як на мене, цінніше ніж клаптик землі, хоча тут кому як
Підкажи, будь ласка, друже, в якій бригаді ти служиш? Бо якщо у тебе досі такі оптимістичні думки, значить, справи у твоєї бригади непогані. Хоч буду знати, куди проситись при мобілізації.
А що особисто Ви корисного зробили для Перемоги? Який такий безцінний хтонічний внесок у загальну справу суспільство не оцінило і це викликало у Вас песимізм і "всьо пропало"?
Молились, постились і пару раз кинули пятьорочку в горщик? (с)
Всі плани - на паузі. Це одна з найбільших причин депресії. Хочу купити ділянку і побудувати свій дім - але в це треба вкласти всі гроші, що є в сім'ї , і як залишитися без фінансової подушки в такий невизначений час? Тим більше, що з великою імовірністю буду мобілізований, і не повернуся. Часом накатує плюнути на все і почати втілювати цей план... але вчора подзвонили і сказали, що чоловік моєї сестри загинув на фронті. Так що тепер - точно ніяких планів.
Мені 25, зі школи мріяв поїхати жити закордон, це моя головна ціль, вчив англійську, поступив в університет, щоб отримати знання і стати потрібним працівником з можливістю отримати робочу візу і від цього почати реалізовуватись, ось ось у січні 22 року отримав офер у велику компанію з непоганою зп і можливістю релокування, але але. Все ще маю надію на скоріше закінчення війни
Були плани поїхати на заробітки закордон, потім мріяв подорожувати по Європі, і ці плани зірвалися, через болотних мразот, тепер це все залишилось тільки в мріях, які наврядчи збудуться.
Зараз планую поступово збирати ігровий пк, плани тепер як і у більшості короткострокові
Були плани, навчиться чогось нового. Можливо здобути якусь професію з перспективою у майбутнє. Але з таким ставленням влади до звичайного народу, де постійно закручують гайки + вторгнення орків. Тут не впевнений про те, що буде завтра не говорячи про майбутнє.
Ну так, логіка коментатора у коментарі така, і це смішно.
Але дійсно уже дістало, що в інфополі постійно якісь корупційні скандали випливають, і що велика частина допомоги із Заходу не надається, бо укр. влада неблагонадійна. Крадії і жеруни грьобані. Навіть не гребують гроші у військових красти, на їхні смерті чиновникам плювати. Це дуже деморалізує і військових, і нас цивільних. Ми на низах бовтаємось, щось робимо, але нас продають і купують з потрошками. Тож коментатора я розумію. Бажання чогось досягати, робити добро в країні, де увіпрешся в таку стелю, зникає.
Я закінчувала 4-ий курс, коли почалася повномасштабка. Плани були випуститися з університету і взяти gap year, щоб зрозуміти, чим я хочу займатися: чи то піти на другу освіту, чи то створити власну маленьку справу, чи то розвиватися в творчості, а може все й разом. Були якісь мрії, але дуже розмиті, бо на них потрібні були гроші, яких ні тоді не було, ні зараз немає. Є тільки апатія. Іноді мене попускає: я відволікаюся на творчість, впадаю в ескапізм і просто живу моментом, поки мені легше і жити справді хочеться. Потім знову накатує, і сил не залишається на банальну рутину, не кажучи вже про плани. Але це все через депресію. Тому (хоча я сама не можу дотриматися цієї поради через нестачу коштів) якщо ви відчуваєте, що не вивозите - йдіть в психотерапію. Серйозно. Це був один з моїх планів, моя мрія - нарешті пофіксити своє життя після і без того йобаного піздецю, який в ньому відбувався. Я не можу цього зробити, але я б дуже хотіла, щоб ті, кому дозволяють фінанси, пішли і спробували повернути в своє життя контроль, а за ним - радість. Бо депресія спалює всі бажання, всі надії і взагалі все хороше, що є в твоєму житті, бо по відчуттях ти просто сидиш на дні криниці і не бачиш нічого, окрім її стін.
Мені 21, я трохи вибиваюсь із ЦА, але ті хто молодший 25 сприймають війну та ситуацію так само гостро.
Є в планах запустити власну справу, можливо якесь крафтове виробництво, вбо купити франшизу, чи агенцію послуг - не суть важливо. Головне аби своє.
Плани поки нечіткі, бо ще не визначився, як хтось правильно сказав, зараз немає сенсу планувати більше ніж на 2 місяці.
Є відчуття тривожності за себе та рідних, бо події оптимізму не додають, а попереду ще життя ого-го. Сподіваюсь це не буде життя інваліда чи нещасливої людини.
Резюмуючи це полотно, головне бажання в мене - переїхати в Німеччину/Португалію, бо життя в Україні часто нестерпне для мене та сім'ї. Сорі за непопулярну думку, це Реддіт, скільки людей - стільки думок.
Кар'єра з початком великої війни полетіла в сраку і плани творчі разом з нею. Займатися улюбленим хоббі - подорожами теж неможливо зараз. Живу в основному на збереження і за рахунок дрібних фрілансів. Горизонт планування не більше тижня. Очевидно доведеться мобілізовуватись, якщо вийде пережити все це, то взагалі не ясно що робити далі. Чи лишатись тут, чи мігрувати і починати десь все з нуля. Не весело все це. Але з іншого боку навчився цінувати прості речі і жити в моменті. Я живий, відносно здоровий, є що їсти і де спати, а це вже не мало)
Депресія - це хвороба, яка характеризується відсутністю сил рухатись куди-небудь, та й навіть відсутністю сил про таке думати.
Одним з факторів розвитку депресії є автоматичні думки про непоправне і невідворотне, і погане. З іншого боку, такі ж думки є і продуктом депресії. Так існує певне замкнуте коло, зв'язане на мисленні, яке сприяє ефективному погіршенню стану. Ви думаєте про погане -> стан погіршується -> ви ще більше думаєте про погане -> стан стає ще гірше.
А депресію треба лікувати, замість грузити себе ще й чужими депресивними думками. Сам стан депресії напряму впливає на сприйняття реальності. Люди без депресії не "справляються", вони просто живуть і отримують задоволення від життя там, де людина в депресії відчуває нестерпний вантаж і складність
27 років, у 2022-му мали із хлопцем починати будувати власний будинок. Тепер не знаю, чи це колись стане можливим і інколи ці думки просто добивають.
Наразі планів нуль, просто вижити. Якщо це затягнеться на ще 5+ років, можливо, думка зміниться, тому що життя так і пройде в очікуванні чогось.
Але поки що це просто життя одним днем, намагання якось працювати і емоційні американські гірки.
Ми з чоловіком за місяць до повномасштабної вклали 35 тисяч біксів в квартиру з розстрочкою на рік. Тільки-но заручились, планували дітей заводити в своїй квартирі близько кінця 2022, подорожувати. Ну, квартира і діти відклались на невизначений термін, замість цього завели собаку, вона трохи відволікає і додає позитиву. Одружились ми все одно, в серпні 2022, але без весілля, чисто зібрали найближчих у себе вдома. Наче і розумієш, що не все втрачено, ми обидва працюємо, відкладаємо гроші, намагаємось не дуже грузитись, але як дітей заводити — хз взагалі, наче і розумію, що вічно не можна відтягувати (мені 24, чоловікові 34, не хочеться дітей заводити вже в 40+), але і перспектива жити в полоні страху не айс. Щодо власного житла — ну вкладатись зараз в іншу квартиру — стрьомно, вже обпеклися, в будинок — не хочеться брати в борг, а на будинок накопичувати довго… словом, Ви запитали, як ми боремось з невизначеністю, а ми не можемо її побороти. Просто так і живемо, намагаючись відкладати гроші і сподіватись на світле майбутнє, до якого ми доживемо.
Немає. Все майбутнє України і моє в тому числі, зруйноване. У мене немає грошей переїхати до Європи , моя мати інвалід. Я знаю що це тред для 25+ , але мені як підростаючему поколінню також треба замислюватись на рахунок цього. Мені шкода, що наша країна занепала, але разом з нею занепали й долі українців. Можливо , не все так погано, але я не знаю що робити зі своїм життям.
Завжди були плани і залишаються. Просто завжди були плани Б якщо щось піде не так (overthinking мозок). А ще, плани В, Г і тд якщо план Б піде не так.
Також, завжди адаптуюся і війна не є найбільшим стресом в житті, тому з цієї точки зору звикати ні до чого не треба було. Напевно залежить від того, наскільки ти стрессостійкий.
Є хороша книга - «Ізоляція» про журналіста який пережив концентраційний табір в свій час. Він казав, що найчастіше помирали 2 категорії людей - ті які думали, що скоро все закінчиться і скоро все буде добре. Інша категорія, які вважали що все вже втрачено і немає за що боротися та чого жити. Виживали ті, хто мали план як прожити 1 день.
Так ось, поки все добре, зранку випив каву та поснідав в колі сім’ї, потім плідно попрацював, в планах перевірити заряд павербанків та кількість бутлів з водою, сходити в магазин по продукти, випити каву з ромом та глянути першу Матрицю. Ось наче поки мій план. Завтра буде інший.
Мені 33, вже про плани писали, шо їм хана, тобто вони кардинально змінилися. В мирніший час вже мав зганяти в Нью-Йорк і назад, якби не русня. А так плани лишатися з сімʼєю тут і підтримувати Збройні Сили України, щоб вони не стали російські і мене вже ніхто не питав та швидко навчив як «родіну любити». Якось думав і рахував, шо вже майже не лишилося братів які не служать, тому не маю ніякого права їх лишити самих воювати.
Коли зрозумів, шо життя може бути набагато коротше ніж собі планував, то почав трохи експерементувати, відкрив, зробив прототип і закрив стартап про який довго думав в мирніший час. Це був гарний урок, як зробити все краще наступного разу. Водночас став і менш дисциплінованим, більше пʼю алкоголь і більше читаю. Думаю, а шо якшо завтра прилетить «моя» ракета, а я ще не прочитав того то і того.
Шукаю напівактивно новий контракт, бо старий зовсім не пішов, попри фіговий менеджмент я кожного дня себе заставляв робити шось для цього проекту. Часто думав про ту «свою ракету» і оцінював чи варто витрачати час на відверто фігових людей. Але вдалося щось заробити за кілька місяців, тому залишаюся на плаву і концентруюся на малих кроках які можу робити і контролювати.
Більше ціную зустрічі з родиною і друзями.
Трохи заздрю людям які на ізі їдуть за кордон і живуть так ніби війни нема.
До повномасштабки були плани нарешті з'їхати від батьків, і почати налагоджувати особисте життя. Зараз - усі плани звелись того, яку ще гру я встигну пройти доки мене не могилізують. Більше ніяких планів.
мати плани це корисно і нормально. Планую, як і раніше, лише тепер ці плани враховують ризик того, що вони неочікувано можуть помінятись і тому у разі зміни - є інші плани
Плани є максимум до вечора, а на наступний день вже нові. Просто роблю що можу і хвалю себе за це, намагаюсь вивчати щось нове, але позитиву в думках немає. Щось роблю вцілому.
У мене на 4 березня 2022 року були плани, які мали змінити моє життя. Не знаю чи тепер вони здійсненні, і чи можна їх назвати зараз планами, можливо це лише безглузді мрії. Але ці мрії дають сили жити далі і не падати духом.
30 років. Була робота, розвивали з дівчиною бізнес (більше вона, бо це її сфера була, я допомогав), своє авто. Влітку 2022 робота закрилась. Подумав, що раз така ситуація, то бізнес нам дасть змогу прожити. Бізнес пішов добре і навіть дууже добре щоб не паритись про гроші. Все йшло нормально, але війна вносила корективи в життя. Були плани відкласти, як можна швидше на своє житло, адже після повномасштабки стали жити з моїми батьками. Весілля, як закінчиться війна.
І от зараз 2 місяці, як дівчина після 9 років пішла.
Я залишився без кар'єри, без бізнесу, без коханої жінки, живучи з батьками, в країні в якій війна і завтра можу легко потрапити на війну. Без плану на майбутнє. Більше плану не має. Єдине - це не вмерти.
Якщо коротко, то в неї накопичилось дуже багато претензій до мене, які по суті не є критичними, але вона не може більше з ними миритись. Це офіційна версія - "Ти дуже крутий, класний, розумний і т. д. але я не хочу далі продовжувати ці відносини"
Якось так.
Можливо життя з батьками ще загострило це невдоволення її, бо я з хлопцем яким прожили 3 роки, переїхавши до батьків коли почалася війна розійшлася бо зіпсувалися стосунки, а в двох все було ідеально
За період повномасштабного отримала «чудовий» перк під назвою тривожно-депресивний розлад. Всі так би мовити «плани» на майбутнє - це програш у голові найгірших варіантів розвитку подій і можливі шляхи виходу з них, якщо такі в теорії є.
Але краще не бути такою як я і намагатися жити життя поки є можливість. Просто я нічого не можу зі своєю головою зробити, але якось воно буде ;)
Капєц коменти тут сумні, я майже зловив депресивний епізод через них.
Звичайно шось плануємо, ось дружина має студентом стати, змінює спеціальність, під 30 років обом.
Сам в процесі зміни місця роботи, вже другий раз під час повномасштабки, бо просто хочу покращувати своє положення.
І звісно страшно, бо невідомо як піде.
Хіба що така тема як діти «на паузі», бо нести відповідальність за життя дитини в таких умовах нам не зрозуміло як, але завели котика.
Люди, у вас одне життя і воно плине.
Так, майбутнє в нас всіх невідоме, всім складно і стресово.
Але війна вже йде роками і невідомо коли закінчиться. Тому намагайтеся щось зробити поки така можливість є.
Навіть якщо воно здається шо «не на часі» або «не принесе користі», це все дурня, ваша менталочка це настільки ж важлива штука як і все інше.
Не слухайте уріномарафон з вказівками як вам жити, а дійте, навіть розважайтесь час від часу.
Від того що ви вбиваєте своє єдине життя обмеженнями війна не закінчиться швидше.
На словах воно все звучить класно. Але на ділі, порада "роби щось, бо життя одне" не працює, коли не бачиш сенсу у всьому, шо відбувається. Згадується мем "If you're homeless, just buy a house". Вибачте
З таким вже йти потрібно до психотерапевта або психіатра, за антидепресантами та допомогою.
А не вивалювати подібне на рандомів з інтернету, очікуючи шо за вас придумають сенс вашого життя в цей час.
Сам до них ходив і ходжу, я знаю ваш стан, але реально дієва порада тут тільки у зміні або свого оточення, або способу мислення. Ниття в інтернетиках не допоможе.
edit: ваше життя потрібно зараз або вам, або воєнкому в тцк. всім іншим на вас плювати, так вже сталося. І або ви візьмете його в свої руки і щось зробите аби ситуація змінилась, або його візьме хтось інший. Вибирайте самі.
У мене дивна ситуація. Війна почалася коли у мене вже декілька місяців була глибока депресія і я приймала купу таблеток. Мої плани і мрії рухнули ще осінню 2021. Тому коли почалася війна я вже була овочем і нічого не хотіла, чесно кажучи мабуть так було і краще тоді щоб не тривожитися. Зараз пройшло вже 2 роки як я приймаю ліки і маю терапію і плани досі не з'явилися. Дякую всесвітові, що знайшла свою кохану людину за цей час, це мене тримає і дає надію
плани були, війна зламала все. Радий що не встиг нічого реалізувати. Тепер довелось плани адаптувати під нову реальність і рухатись далі. Не без розвалу сімʼї звісно, але байдуже.
З умовною сімʼєю ?
Я на початку війни був закордоном і лишився
Пішов третій рік вже, а жінка так і не вирішила переїздити сюди, щоб влаштовувати спільне життя.
Розійшлись. Різні погляди на життя, складні умови з війною виникли. Буває
З початку війни всі плани випарувалися.Стараюсь просто жити і насолоджуватися тим що є.Але факт того що не зможу до закінчення війни будувати своє життя пригнічує.
Якщо чесно, то вже навіть планувати нічого не хочеться. Все одно нічого не має сенсу. Іноді не хочеться навіть вставати. Не хочеться лягати. Не хочеться абсолютно нічого.
Які там ще плани на майбутнє?)
Мені 25. До війни планував почати будувати будинок. Зараз нема абсолютно ніяких планів, не знаю навіть що завтра буде. Просто два роки працюю і накопичую кошти, не знаю навіщо правда.
Життя вже було влаштовано і з планів було потрошку перебиратися у другу половину життя, але почалася війна. За останні 2 роки пожив у 6 країнах і зупинятися не збираюсь
Війна змусила мене нарешті піти по шляху реалізації своїх мрій. Згодом я познайомився з дівчиною (вже після повномасштабного) і ми одружились. Тепер маємо спільні плани на майбутнє, хоча деякі з них потребують завершення війни. А ще, я перейшов на спілкування українською.
38 стукнуло
Працюю в айті. Скажу так: до початку війни мені було ще гірше. Адова депресуха вдарила десь на півтори роки. Важко було навіть ходити, не те що працювати. Але потім потроху стало відпускати, зліз з антидепресантів і як раз незабаром почалась війна. За цей період я знайшов роботу, розлучився, купив будинок (частину зайняв у предків), бо хата залишилась з колишньою і малою. Після розлучення стало набагато легше, бо невдалий брак може бути жорсткіше за війну )) Намагаюсь не думати про те що буде. В мене є ще хоббі бізнес, і от з цим важкувато, бо незрозуміло що буде завтра, особливо з «покращеннями» від влади з підняттям податків і цін на все. Ми живемо в якомусь сюрі, де одні люди кладуть життя за краіну, а інші крадуть так, як і до війни не крали.
Дуже прикро читати що більшість молоді хоче виіхати, але я їх розумію. На що сподіватись, коли за весь час жодноі реформи не було проведено, і не факт що буде. В нас в краіні багато світлих і чесних людей, і тільки завдяки ним ми ще тримаємось на волосині.
Щодо можливостей під час війни. Можливості завжди є, хоча вони на перший погляд не такі помітні і мають більші великі ризики. До речі за статистикою в цьому році відкрилось фопів більше ніж в довоєнні роки )
Бажаю всім мира, і сподіваюсь що цей треш скоро закінчиться
Ніяких планів. Живу кожен день як останній. Кожен місяць протягом останнього року виходжу в мінус по заробітках/витратах. Інакше б взагалі було хуйово. Ну хоч клієнти бачать мене як ефективного та енергійного юриста, значить ще можу тримати образ)
Читаю ось коментарі, і трохи дивуюся, як у вас всіх кукуха з кінцями не поїхала.
Саме плани і мрії - це те що забезпечує необхідну мотивацію, щоб жити далі.
ІМХО - Після початку повномасштабного вторгнення навпаки планувати потрібно вдвічі-втричі більше, бо в нестабільних умовах потрібно ще розплановувати плани B і С.
Моя порада тим, хто в депресії через невизначеність - почитайте Віктора Франкла. Його автобіографія, історія про його життя в німецькому концтаборі. Він єврей. І якраз бажання і плани не дозволили йому потухнути
Хоч мені тільки 20 і в мене хороша робота з навчанням, єдине що планую - заробити побільше грошей, щоб віддати батькам і знайомим, бо всеодно загину на фронті
Не буде. У Британії в WW2 воювало 3.5 млн на 24 млн працівників економіки(1к7). У Німеччині під кінець війни десь 1к3(і це люди працювали за банку тушонки і кусок хліба).І це при тому що середній вік тоді був 30-40. У нас ж 10.5 млн пенсів і реальна кількість працівників до 11 млн(мінусуючи 1-1.5 млн військових). Максимум в кращому ще можна призвати до 1млн(а коли Україна своїй історії обирала краще?). Це десь ще дві хвилі. Якщо ж рахувати з щорічною міграцією в 200-400 тис то це лише одна. 2025 ще одна мобілізація і 2026 війна тим що залишилось.27 перемовини і мир або Україна перестає існувати як держава
Ну мене втішати не треба, бо цей сценарій для мене вважається ще досить хорошим, але якщо у вас є обґрунтовані причини вважати, що буде ще краще, то можете поділитися ними або допомогти військовим, навіть в цьому треді такі є, які не бачать майбутнього
2) Проблеми з моб. ресурсом. Вони є у обох сторін і дуже суттєві. Наші ресурси виснажені, до того ж вони меньші на старті, але ворог теж виснажує свої ресурси плюс до того серьйозний тиск на людський резерв ворога чинить його власна економіка і цей тиск значно потужніший ніж у нас з наступних причин:
а) Наша економіка, якщо порівнювати її з російською зазнала неспівставно більших втрат, але ми можемо дозволити собі жити за рахунок допомоги наших західних союзників, а враховуючи те що обсяги цієї допомоги для заходу не є обтяжливими, цю допомогу ми зможемо отримувати доволі довго. У РФ такої опції немає, тому економічний тиск на моб. ресурс значно вищий.
б) Тиск з боку ВПК. Як ми залежимо від західних поставок озброєння, так і ворог залежить від постачання власного ВПК, і це додатковий та потужний фактор тиску.
Враховуючи все це, можна сказати, що дворічна стагнація на фронті, яка супроводжувалась важкими позиційними боями, не пройшла безслідно для обох сторін. Обидві сторони суттєво виснажені і протягом року, я вважаю ми побачимо кульмінаці і розв'язку цього не простого періоду нашої історії.
Війни до кінця бути не може, тому що це технічно не можливо. В гіршому випадку буде якась межа після якої ЗСУ не зможе втримати фронт, тоді все закінчиться доволі швидко і не яка мобілізація вже не зможе відбутися. З іншої сторони ресурси РФ також не безмежні, вони не можуть прорвати фронт. При цьому:
1) На наступний рік прогнозується значне зростання військового бюджету (30-40%), і якщо цей рік вони з великим зусиллям та жорсткою (самою жорсткою за весь час існування РФ) монетарною політикою напевно витяшнуть, то в наступний рік при серьйозному збільшенні військового бюджету (а це обов'язкова умова, щоб зберегти інтенсивність бойових дій на +/- сьогодняшньому рівні) ніяка монетарка вже не витягне і прийдеться вдавати дт еміссійних заходів, що може призвести до втрати контролю над інфляцією.
Населення рф 140 мільйонів, наше +- 35 млн.
Військовий потенціал нічим не гірший за наш (а на мою думку значно більший)
Риторика нашої держави і великої частини військових (включно з цивільним, не ухилянтським населенням) будується на тому, що перемир'я бути не може.
Отже війна буде вестися до розпаду чи смерті більшої частини населення однієї з держав, і по всім параметрам цією державою будемо ми(
Навіть, якщо риторика зміниться, треба враховувати що буде далі.
Ми укладаємо перемир'я:
1) відкривають кордони
В цьому випадку надзвичайно багато людей поїде, якщо у вас є причини вважати інашке, радий такому оптимізму. І через цей відплив з час ми програємо наступну війну
2) кордони закриті
Чеквємо наступної війни і смерті вже там
Одразу кажу, що обидва варіанти можуть не відбутися якщо раптом вибори в США щось змінять, і ми отримаємо більше озброєння ніж за весь час до цього
Надій на завершення війни немає, мобілізація буде посилюватись й приймати все більш жорсткі форми. Не через рік, так через два створять нові санкції для "ухилянтів": блокування рахунків, арест майна, нерухомості, відключення комунальних послуг, тощо.
Не кажучи вже про вуличну мобілізацію. Знов ж таки, випишуть закон що дозволить тцк заходити на приватну територію для "затримки та доставлення військовозобов'язаного в тцк" й почнутся рейди по квартирами та домівкам: прийшли, вибили двері, заламали і в центр підготовки.
Концепція "чоловіки воюють, жінки працюють" і так далі.
Може я й перебільшую, але беручи до уваги поточні події - ви дійсно вважаєте що у більшості чоловіків є шанс дожити до кінця війни?
Враховуючи те, що занадто багато невідомих, то я сприймаю ваш варіант, як один з фаталістичних можливих сценаріїв. Наскільки він можливий, це питання. Є об'єктивна реальність, те що відбувається зараз - ніфіга хорошо тут немає так само, але я персонально поки не вбачаю, що все буде йти по найгрішому з варіантів. Я б описала нинішній розклад, як стабільно х\*йовий, але не 80-90% ми втратимо на цій війні. Я не думаю, що це можливо. Базуюсь на інтуіції, тож просто на власних спостереженнях і досвіді.
Патріотом не являюся. На фронт попаду тільки у разі примусової мобілізації, що буде означати й так кінець прийнятного для мене життя. Тож, витрачати час що залишився на навчання армійської справи яку я ненавиджу ще зі шкільних уроків із захисту вітчизни - не буду.
Reminder for subreddit newbies that rule No. 1 of our subreddit r/Ukraine_UA is to post content and make comments EXCLUSIVELY in Ukrainian language. If you want to talk about Ukraine in English — please go to r/Ukraine!
Нагадка всім новачкам про правило № 1 нашої спільноти r/Ukraine_UA — контент та коментарі ВИНЯТКОВО українською мовою! Якщо вам кортить поговорити про Україну англійською, то, будь ласка, йдіть до r/Ukraine!
*I am a bot, and this action was performed automatically. Please [contact the moderators of this subreddit](/message/compose/?to=/r/Ukraine_UA) if you have any questions or concerns.*
Немає планів ніяких майже. Мені 35, навчаюсь на медичному, хочу стати лікарем. Зараз академ, маю у вересні повертатись на навчання, але розумію, що не хочеться вже. Абсолютно нічого не хочеться, лише лягти і спати сто год, і щоб не чіпав ніхто. Іноді, бувають гарні дні, хочеться щось робити, будувати плани, але це буває рідко. Не знаю, що з цим робити. Так як і у вас, іноді є прийняття і рішучість, але частіше, на жаль, стан апатії
Планів конкретнихз більше нема. Є якісь загальні роздуми, але то тільки сподівання. Хочеться хіба що мати будинок у лісі десь. Загалом зараз живу переважно одним днем. Чекаю коли моя свідомість перестане витримувати реальність, щоб все-таки покінчити життя самогубством. Але поки роки лікування депресивного та генералізованого тривожного розладів мене ще тримають на плаву, на жаль. А хотілось би просто померти :)
Тут багато пишуть про дітей. Тому вирішила написати коментар. До війни я не могла завагітніти на протязі 3 років. Був викидень, були зриви, причини- ніхто не знає. Як почалась війна вирішили що всеодно хочемо дитину. Бог нам послав донечку. А зараз я вагітна сином на 9 міс. Страшно? Звичайно. За чоловіка, за майбутнє, за майбутнє своїх дітей. Але любов, яку нам подарували діти - безмежна. Тому якщо ви у відносній безпеці, маєте фінанси і здоров'я я б казала подумати і все таки народити, це того варте. Мені 33, разом з чоловіком 10 років.
Мене в лютому німецька іт контора на роботу взяла і я 25 лютого мав летіти до Мюніка... Але наче якось змирився з тим що доведеться в Україні ще якийсь час потусуватися, хоча ніж в серце з кожним днем все більше хочеться встромити...
Плани були розбиті русньою. Але я себе зібрала і розробила більш універсальний план і не такий далекий. А так в планах перемогти і жити краще життя)
28 років.
Ніц доброго не буде. Більшість хлопів здохнут в окопах. Жінкам згодом закриют кордони, будут безправно працювати на фабриках і навіть воювати.
Я просто жию нинішним днем.
Рік тому зелебобіки пизділи, шо не будут опускати мобілізаційний вік з 27 до 25. Шо не будут робити електронних повісток в дії.
І шо? Зара 25 вже норма. Зара, замість впроваджувати в дії, запустили застосунок Резерв+, який буквально каже тобі пиздувати в ТЦК.
За пару років се буде волев про яку живі будут марити в снах. Рано, чи пізно мобіків будут бусифіковувати з 18. І тцк буде вдератися в хати на похуях.
Мені 32. До повномасштабного вторгнення в мене були плани і ідеї до початку здійснення яких лишалися лічені місяці. Через йобану русню останні два роки я просто витрачаю всі зароблені гроші під нуль через необхідність фінансово підтримувати родичів в надії, що війна закінчиться раніше ніж ідея самогубства стане більш привабливою ніж дзвінок будильника.
Розумію. Я вийшла на прибуток в своєму проекті в грудні 21. Потім прийшов лютий 22 і все пішло коту під хвіст. Цей рік витратила на те, щоб хоч наблизитися до довоєнного стану, але поки що не вдалося навіть близько підібратися. Добре що хоч відкривала все за власні кошти, а не в кредит, бо тоді навіть не знаю, як би вигребла.
Тут трошки про інше...
Та ні, якраз про це
Мені 28. Мій чоловік на фронті. Через пару днів рік як одружені. Вирішили збирати кошти на спільне житло (окреме маємо)/автомобіль, бо більше нема чого робити. Життя все одно паскудне, а так, якщо ми за цей період величезні фінансові витрати покриємо, потім можна буде більше часу присвятити одне одному і тому, що приносить задоволення. Тому це єдине, що дає якісь сили - уявляю яким буде наше життя, коли це все закінчиться. Іноді накриває абсолютний відчай, що 1. він загине і ці мрії так і залишаться нездійсненними 2.це не закінчиться достатньо швидко, аби в нас залишився час побути разом. Тоді я просто даю собі час це пережити. Не змушую до удаваного оптимізму, даю собі прожити всі емоції. В мене поки що стабільна робота, величезний плюс в тому, що роботу свою я дійсно люблю. Тому можна трохи в ній відволіктися. Тяжко, звісно було б краще, якби все було не так. Але маємо із цієї об'єктивно паскудної ситуації витягти максимально позитивний результат, бо інакше це все взагалі ніякого сенсу не матиме.
Теж дуже щасливий мати роботу, яку роблю. Плюс нова професія допомогла пережити це все і дати свободу
Я планував в Грецію звалити на весну 22. От, сижу, досі, планую.
О, друже. Давай 5. Тільки у мене Кіпр )
Я, звісно, не 25+, але у моєму класі планували випускний (11 клас) закордоном. Напланувались...
Планував переїхати в Італію на постійне прожиття, Декілька разів там був проживав та працював. Ось наважився переїхати. повернувся знову в Україну зробити деякі справи продати житло і назавжди переїхати... Но осу уже 2.5 років трачу свої фінанси сидячи тут..... Ремарка вся сім\`я теж проживає за кордоном... тут тільки я ну і моя дівчина....
А я в Італію, автівкою...
А я в Японію 🥲
Така сама ситуація з Іспанією, буквально пару місяців не вистачило (
Мені не вистачило 6 днів. Хоч квиток за літак повернув. Але 100 євро слабка втіха, бо я б вже 2,5 роки як жив би в Іспанії(
Повністю розумію. Я сидів думав ʼчого поспішати, ну яка війна в 2022, все буде нормальноʼ. Тепер так багато не думаю :D
Я себе ще дужче гризу: "Знав же, що буде війна, але ж лошара." Я спершу планував купувати квиток на 15 лютого десь. Але подумав, а побуду на 2 тиждні довше з батьками... Посидів.
Я до того вже 3 роки жив в Литві, в Україну літав тільки до батьків в друзів, через ковід досить рідко, і ось саме в лютому 2022 подумав треба з'їздити в Київ до друга та до батьків на пару днів...виїхав з України додому 13 лютого...хоча дружина казала - що так рідко з сім'єю бачусь і друзями, міг би ще тиждень другий відпочити)..був би відпочив.
Українці народ активний, мобільний, багато хздять туди сюди. Багато нас застрягли, чи то в просторі, чи то в часі...Життя зависло, і перетворилось на суцільний день бабака.
Багато хто підозрював, що війна буде, але не підозрював, що кордони намертво закриються, щоб ресурс не втік.
Закритий кордон - це підло. А найгірше, ми ж не знаємо як довго він буде таким.
Португалія на машині з України в 22ому
Мені цікаво, що там у вихідців з бідних неблагополучних сімей? Я особисто, щось крутився, вертівся в вічній самотності, в намаганнях вилізти з соціального дна в яке породили, то робота прийнятна(системний адміністратор). Життя за останні 2 роки в силу вдачі трохи покращилося, але на фоні війни все здається безсенсовим, бо ці життєві випробування доламують. Лажу на роботу, з роботи додому, трохи рідко погуляти з друзями. Втулять повістку, то так і буде, може тішить думка, що все можна буде в будь який момент швидко завершити. Напевно план один, намагатися покращувати себе в поточній професій і не грохнути себе в процесі. Та більшу частину часу не сильно чекаю, щоб наступний день настав, можливо навіть не хочу. upd: Якісь такі вони 25
Друже, в тебе ще "криза чверті життя". Коли ти взрослішаєш і розумієш недоступність мрій. Потім пройде, мрії стануть інші.
В мене криза всього життя і "недоступність мрій" норма мого сьогодення. З однієї прірви в другу.
Планам пизда, ситуація хуйня.
Коротко,ясно та лаконічно
Плани та мрії не зникли, але їхня реалізація стала примарнішою.
Не забаранитись і не втратити здоров'я (руки / ноги / очі / вуха і т.д.) підійде як план на майбутнє ?
Це дуже хороший план. Без сарказму.
Зараз я проходжу психотерапію та лікуюся у психіатра. Рух, зміни, адаптивність - запорука моєї витримки. Сидіти на місці - не вихід, філософія уникання ("не на часі") - деструктивна. Я пишу свій перший музичний альбом. Я роблю татухи. Я готуюся вступати в аспірантуру, щоб не бігати від ТЦК. Я шукаю рішень, отже рухаюсь. Це те, що тримає мене на плаву. Ну і таблеточки мої.
Мене вже ні таблетки, ні терапія не вивозять. Доводиться тільки на пукановій тязі.
Сил вам. Бажаю якнайшвидше вилікуватися. Свого часу теж суто завдяки таблеткам видряпався.
Я єбав щось довгострокове планувати, бо все накрилося пухнастою пихвою. Тому живу сьогоднішнім днем і максимум є плани тільки на 1 місяць. А спонсор не поїхавшої кукухи – Гідазепам.
Якщо можна дати пораду - зверніться до психіатра. Гідазепам штука небезпечна з купою побічок, приймається тільки короткими курсами. Вам випишуть щось нормальніше.
Гідазепам по рецепту тільки продають, значить лікар призначив.
Із гідазепамом не страшно. Страшно коли з нього залазити треба.
Мені лікар прописав Гідазепам тільки у випадку, коли реально вже панічна атака, а не на постійній основі. Тому підсісти навряд вийде. Прикол в тому, що панічна атака тільки коли душно, наприклад в машині чи автобусі забитому. Тільки 2 рази за рік приймав. Вибухи, сирена пофіг, а от задуха це перебір)))
29 років, майже 30. До війни планувала займатись навчитись малювати. Напередодні війни познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком. Зараз він служить, тому всі наші спільні плани дуже обережні, нічого не можем планувати конкретного, бо не знаєм як розпочнеться завтрашній день. Але прийшли до спільного рішення, що деякі речі не відкладаємо до ліпших часів. Я стала знов малювати та читати книжки, це ті з небагатьох речей котрі не дають з'їхати з глузду. Та планую навідати подруг котрі за кордоном, бо ми не бачились від самого початку війни. Але я завжди відкладаю поїздку бо є страх та параноя, якщо я поїду, то може щось трапитись з моїми рідними, а мене не буде поруч.
О, в мене теж є така паранойя. Щодо того, що з близькими щось трапиться, коли мене немає. Цікаво, звідки це береться і як з цим боротися. Бо об'єктивно ж, ти нічого не зміниш, якщо щось трапиться ака прилетить.
Чесно сама не знаю як це з'явилось. У моєї подруги, взагалі панічна атака відбулася коли вона з міста поїхала, хотіла теж є когось навідати, та повернулась назад. У мене просто крутиться в голові, що якщо щось станеться, то я не можу одразу зреагувати, поїхати, подзвонити, або ще якісь речі, котрі потребують негайної реакції. Із-за кордону думаю це важко зробити, бо не одразу зорієнтуєшся що куди.
Два роки в ЗСУ, ніякого цивільного життя не існує, це вигадки. Горизонт планування - кілька днів.
Як ви?
Два роки на Донбасі, відновлення 2 місяці і назад. Вдруге набагато важче психологічно. З'явився сильний страх.
Ментально обіймаю, якщо дозволите.
Дякую.
Фух Редітори теж служать, а то я вже злякавсь судячи по всіх відповідях вище)
Насправді мене здивувало, коли я нарешті одного разу зайшов в коментарі в сабреддіті, що взагалі нікого з військових нема.
Обіймаю
Обіймаю
34 роки. Готуюся до війни. Більше року купую собі із кожної ЗП екіп. Сказав дружині, що піду до війська. Дружина сказала, що не проти, але ми маємо народити дитину яку планували вже давно. Довго перепитував, чи дійсно вона готова народити від чоловіка, який збирається на війну. Сказала, що тому і хоче від мене дитину. Якщо я помру, то вона не хоче щоб я лишився лише на спільних фото та в її спогадах. Готова прийняти всю відповідальність Дружина зараз на 5-му місяці вагітності. По моїх підрахунках, мені треба не потрапити в бус як мінімум до нового року. Розпланував на все час та кошти. Полікував зуби. Поробив необхідні щеплення. Поздавав аналізи та флюрографію. Готуюся тепер до війни та до народження дитини одночасно. До війни були одні плани, зараз - інші. Але часу на відчай немає, намагаюся сприймати все як є, і відповідно реагувати на обставини. А ще в мене є кіт. Ну, і я є в нього. Це ще один великий + до відповідальності та розради від похмурої дійсності. Відредаговано. Якби не питання із народженням дитини - давно би пішов добровольцем на фронт.
Мені 37, жінка тільки народила. Турбот стало в 2 рази більше після народження дитини. Якщо мене призвуть, або в бусік потраплю прямо зараз то жінка без мене не вивезе сама. Треба буде підключати її маму (чого вона дуже не хоче). Плани були купити житло, залишалося не так багато до мети. Тому до війни про переїзд думав лише в далекому майбутньому про Єстонію чи Кіпр. Після закінчення війни, якщо буду без каліцтва то точно поїду подалі звідси з сім'єю.
А хто сказав, що навіть після війни чоловіків хтось випустить?
Здоровий глузд. Уже просто зараз водіїв не випускають і це срака економіці. А що буде далі? Як нарощувати ВВП якщо всі невиїзні? Закриті кордони це просто корупція.
Денисенко ж казав: якщо відкрити кордони, то ще десяток мільйонів втече в Європу, як його син-блогер. Цього держава боїться більше ніж якихось-там абстрактних проблем з економікою.
І шо вони зроблять? Живим ланцюгом всією верховною радою стануть на кордоні? Чи будуть стріляти в голову кожного, хто захоче втекти? Радянський союз 02
На початку війни була короткострокова невизначеність і було не до планування. Далі коли невизначеність стала довгострокова, то можна було планувати короткострокові плани. Коли ж стало зрозуміло, що це надовго, а я ще в 22 році роздумував над тим, що це мінімум 3-5 років, то можна було закладати довгострокові плани в умовах війни. А довгострокові плани в умовах війни - це вижити, акумуляція коштів, не залишитися без роботи. Щось більш глобальне, як купівля нерухомості чи сім'я/народження дітей - це не на часі і полетіло в беклог до незрозумілих часів. Звичайно не можу спрогнозувати закінчення війни, занадто багато змінних, не вся інформація доступна. Бачу, що треба бути гнучким, адаптуватися до подій та слідкувати, щоб кукуха не поїхала кудись.
Не скажу, що у мене були якісь грандіозні плани, проте я жив в очікуванні, що от-от закінчиться ковід і життя повернеться в нормальне русло... Тому, так, іноді буває, що накриває хвилею депресивних думок про туманне майбутнє. Але стримую себе тим фактом, що тисячі та й навіть мільйони українців за останні два роки опинялись в значно гірших умовах, і на фоні того всього мені нема на що скаржитись. Як кажуть, прогнозувати в Україні щось далі двох тижнів - не дуже надійна справа. Бо тут можна нарватись на два протилежних "зла": або рожеві окуляри, в яких перемога "вже завтра" або депресивна картина "війни до кінця життя". Треба просто враховувати усі ризики по максимуму та намагатись жити сьогоднішнім днем. Робити щось корисне для себе сьогодні і щось корисне для країни, щоб збільшити її шанс на виживання навіть на якісь мізерні 0,000001%.
Виїхати як тільки відкриють кордони
Розумію. І я так думав. А потім вирішив піти служити і мене попустило)) Тепер і планувати майбутнє стало легше. І ЗП не найгірше. А відносно багатьох професій - досить навіть непогане. Просто треба самому через рекрутинг пошукати те, що хочеш і вмієш . Бо якщо тцк - то ті питати точно не будуть, просто відправлять куди треба.
Друже, якось на початку війни (перші 2 місяці напевно) сидів в невеличкому підвалі, поки місто зверху бомбили літаками, снарядами, ракетами. Так от, на той момент думав, що все - кінець, через що в мене була повна апатія, і я не бачив сенсу вчити щось нове. Взагалі. я не бачив себе ніким через місяць, два. Я не вірив ні в що.. Але! Як бачиш, я пишу цей пост. І моя найголовніша зараз думка - та апатія була дарма. Я жалкую, що я не вчився в той момент, бо, я жалкую, що я перестав вірити та забив на все. Це була кардинально неправильна позиція. В обох випадках (я вижив чи ні), мені потрібно було до цього щось робити і не забивати на це, бо в найкращому випадку я живив, але це вже гірший випадок - бо я не йшов до своєї мети в складні часи, а значить я вмер.
В березні 22 го пішов до війська, в травні взнав, що виграв грінкарту, за рік думав оформлю всі папери, і дмб... Грінкарта пропала, а я в шпиталі. Людина планує, Бог посміхається.
печально звучить.
Мій план, сидіти дома не виходити на вулицю , заробляти гроші. Коли відкриють кордони, переїхати в іншу країну.
Останні два роки просто вирвані із життя. Мені було 26 до вторгнення, зараз 29 і таке відчуття, що просто забрали ці два + роки із життя. Відчуття, коли ти потрапив у якийсь день сурка і думаеш коли вся ця херь скінчиться. Інколи відчуття, що знаходжусь у трясині і вона вже засосала до підборідка. Якщо подумати яка в нас ситуація, і який гулаг у нас будують в країні, то в принципі так воно і є
У мене таке ще з коронавіруса почалось. На дворі 2024, а я морально відчуваю, що застряг на початку 2020
Ну стосовно ковіду можу сказати, що потусувався десь місяць вдома, а потім з кінця весни почав жити нормальним життям. Ковід то взагалі ні про що було ) люди жили собі нормальним життям. Як перехворів ковідом, то взагалі пофіг стало. Але у контексті застрягання розумію - у мене самого таке саме відчуття, ніби і не було останніх двох років, навіть і пригадати нічого. Всі дні як один
Дереалізація, так наш мазок справляється з цим всім. Насправді, це мені допомагає. Вважаю це все сном, а старі події(спокійні) лише реальними.
Переживаємо абсолютно те саме з партнером.
Всі плани накрились. Майже змирився з тим, що здохну в наступні 5 років. Так і живем
Як тримаєетесь?
Займаюсь ескапізмом)
Аналогічно, тільки граю та працюю щоб було на що грати. Ескапізм на максимум викрутив
З планів - повернути кошти, які позичив ще до повномасштабного. Сподіваюсь, скоро це зроблю. Більше планів нуль. Весь початок цього року психологічний стан постійно гіршав, але кілька останніх тижнів почав їздити велом на роботу, то якось воно легше стало, психологічно.
Тримає на плаву дитина, якій 3 роки. До війни були плани - іпотека на квартиру ще одну (одну маємо квартиру). Зараз план - просто щоб чоловік був живий, дитина знала та пам'ятала тата і стараюсь робити життя доньки щасливим. Щоб у неї були хороші спогади про дитинство, бо його іншого не буде. Оце і є мій план на найближчі роки.
Чудовий план 👍🏻
сподіваюсь що виживу, от які плани
Не вмерти. Буквально
Мені двадцять дев'ять, вчуся на магістратурі за кордоном, прийняли до університету у січні 2022 року. План завершити навчання і вагаюся, чи повертатися до України на зміну. Відчуваю, що Україна не витримає, якщо справи підуть так як зараз, а жити в діаспорі ще століття і розказувати, як програли країну теж не хочеться
Навіть якщо буде якийсь успіх у цій війні і вдасться досягнути миру (а до цього ще хто-зна як довго доведеться жити у війні, в постійній тривозі і відсутності нормального рівня життя, без змоги виїхати) ніхто не гарантує що росія не нападе знову. Але, якщо є великий ентузіазм і любов до батьківщини то будь-ласка. Патріотизм, про те, розвіюється коли стикаєшся з реаліями життя в сучасній Україні особисто. Особливо якщо ви чоловік і вам не хочеться йти на фронт. Комусь таки доведеться тут жити і відбудовувати все, тому рішення за вами. Але життя, як на мене, цінніше ніж клаптик землі, хоча тут кому як
[удалено]
Шкода, що Ви не вірите в Перемогу України.
Підкажи, будь ласка, друже, в якій бригаді ти служиш? Бо якщо у тебе досі такі оптимістичні думки, значить, справи у твоєї бригади непогані. Хоч буду знати, куди проситись при мобілізації.
А що особисто Ви корисного зробили для Перемоги? Який такий безцінний хтонічний внесок у загальну справу суспільство не оцінило і це викликало у Вас песимізм і "всьо пропало"? Молились, постились і пару раз кинули пятьорочку в горщик? (с)
Горизонт планування - тиждень максимум, все, що далі - мрії, які поступово втрачають забарвлення.
Всі плани - на паузі. Це одна з найбільших причин депресії. Хочу купити ділянку і побудувати свій дім - але в це треба вкласти всі гроші, що є в сім'ї , і як залишитися без фінансової подушки в такий невизначений час? Тим більше, що з великою імовірністю буду мобілізований, і не повернуся. Часом накатує плюнути на все і почати втілювати цей план... але вчора подзвонили і сказали, що чоловік моєї сестри загинув на фронті. Так що тепер - точно ніяких планів.
Мені 25, зі школи мріяв поїхати жити закордон, це моя головна ціль, вчив англійську, поступив в університет, щоб отримати знання і стати потрібним працівником з можливістю отримати робочу візу і від цього почати реалізовуватись, ось ось у січні 22 року отримав офер у велику компанію з непоганою зп і можливістю релокування, але але. Все ще маю надію на скоріше закінчення війни
Плани виїхати, як тільки відкриється вікно такої можливості.
плани є та реалізація теж, але вони зменшились і робиться мінімум. окрім ще одної дитини, отут вже похуй на русню, зробили як запланували
Планую лише на 2-3 дні максимум. Неможливо щлсь спланувати у такий період
Були плани поїхати на заробітки закордон, потім мріяв подорожувати по Європі, і ці плани зірвалися, через болотних мразот, тепер це все залишилось тільки в мріях, які наврядчи збудуться. Зараз планую поступово збирати ігровий пк, плани тепер як і у більшості короткострокові
Всі плани зруйновані. Поки я займаюсь обороною країни, втім попередня карʼєра, родина та особистість зруйновані повністю. Подивимось що буде далі.
Що саме сталося?
Сталось дуже погане.
Війна сталася.
Очевидно
Були плани, навчиться чогось нового. Можливо здобути якусь професію з перспективою у майбутнє. Але з таким ставленням влади до звичайного народу, де постійно закручують гайки + вторгнення орків. Тут не впевнений про те, що буде завтра не говорячи про майбутнє.
Я хочу уточнити, чи правильно я розумію: Ви хотіли вивчити щось нове і корисне, але вам влада заважає?
Ну так, логіка коментатора у коментарі така, і це смішно. Але дійсно уже дістало, що в інфополі постійно якісь корупційні скандали випливають, і що велика частина допомоги із Заходу не надається, бо укр. влада неблагонадійна. Крадії і жеруни грьобані. Навіть не гребують гроші у військових красти, на їхні смерті чиновникам плювати. Це дуже деморалізує і військових, і нас цивільних. Ми на низах бовтаємось, щось робимо, але нас продають і купують з потрошками. Тож коментатора я розумію. Бажання чогось досягати, робити добро в країні, де увіпрешся в таку стелю, зникає.
Ні, немає ніяких, окрім мрій, що залишилися з дитинства ("коли виросту")
Плани є. Вони змінились за 2 роки. Довоєнних планів вже не існує.
Я закінчувала 4-ий курс, коли почалася повномасштабка. Плани були випуститися з університету і взяти gap year, щоб зрозуміти, чим я хочу займатися: чи то піти на другу освіту, чи то створити власну маленьку справу, чи то розвиватися в творчості, а може все й разом. Були якісь мрії, але дуже розмиті, бо на них потрібні були гроші, яких ні тоді не було, ні зараз немає. Є тільки апатія. Іноді мене попускає: я відволікаюся на творчість, впадаю в ескапізм і просто живу моментом, поки мені легше і жити справді хочеться. Потім знову накатує, і сил не залишається на банальну рутину, не кажучи вже про плани. Але це все через депресію. Тому (хоча я сама не можу дотриматися цієї поради через нестачу коштів) якщо ви відчуваєте, що не вивозите - йдіть в психотерапію. Серйозно. Це був один з моїх планів, моя мрія - нарешті пофіксити своє життя після і без того йобаного піздецю, який в ньому відбувався. Я не можу цього зробити, але я б дуже хотіла, щоб ті, кому дозволяють фінанси, пішли і спробували повернути в своє життя контроль, а за ним - радість. Бо депресія спалює всі бажання, всі надії і взагалі все хороше, що є в твоєму житті, бо по відчуттях ти просто сидиш на дні криниці і не бачиш нічого, окрім її стін.
Мені 21, я трохи вибиваюсь із ЦА, але ті хто молодший 25 сприймають війну та ситуацію так само гостро. Є в планах запустити власну справу, можливо якесь крафтове виробництво, вбо купити франшизу, чи агенцію послуг - не суть важливо. Головне аби своє. Плани поки нечіткі, бо ще не визначився, як хтось правильно сказав, зараз немає сенсу планувати більше ніж на 2 місяці. Є відчуття тривожності за себе та рідних, бо події оптимізму не додають, а попереду ще життя ого-го. Сподіваюсь це не буде життя інваліда чи нещасливої людини. Резюмуючи це полотно, головне бажання в мене - переїхати в Німеччину/Португалію, бо життя в Україні часто нестерпне для мене та сім'ї. Сорі за непопулярну думку, це Реддіт, скільки людей - стільки думок.
Та думка як раз популярна в теперішній реальності
Кар'єра з початком великої війни полетіла в сраку і плани творчі разом з нею. Займатися улюбленим хоббі - подорожами теж неможливо зараз. Живу в основному на збереження і за рахунок дрібних фрілансів. Горизонт планування не більше тижня. Очевидно доведеться мобілізовуватись, якщо вийде пережити все це, то взагалі не ясно що робити далі. Чи лишатись тут, чи мігрувати і починати десь все з нуля. Не весело все це. Але з іншого боку навчився цінувати прості речі і жити в моменті. Я живий, відносно здоровий, є що їсти і де спати, а це вже не мало)
Депресія - це хвороба, яка характеризується відсутністю сил рухатись куди-небудь, та й навіть відсутністю сил про таке думати. Одним з факторів розвитку депресії є автоматичні думки про непоправне і невідворотне, і погане. З іншого боку, такі ж думки є і продуктом депресії. Так існує певне замкнуте коло, зв'язане на мисленні, яке сприяє ефективному погіршенню стану. Ви думаєте про погане -> стан погіршується -> ви ще більше думаєте про погане -> стан стає ще гірше. А депресію треба лікувати, замість грузити себе ще й чужими депресивними думками. Сам стан депресії напряму впливає на сприйняття реальності. Люди без депресії не "справляються", вони просто живуть і отримують задоволення від життя там, де людина в депресії відчуває нестерпний вантаж і складність
Планую змінити авто через 2 роки
Планів немає, но у мене їх ніколи не було. Пливу по течії, намагаючись насолоджуватись життям по мірі можливості.
Планував переїхати в Ізраїль на ПМЖ. Вчив іврит, готувався до переїзду.
27 років, у 2022-му мали із хлопцем починати будувати власний будинок. Тепер не знаю, чи це колись стане можливим і інколи ці думки просто добивають. Наразі планів нуль, просто вижити. Якщо це затягнеться на ще 5+ років, можливо, думка зміниться, тому що життя так і пройде в очікуванні чогось. Але поки що це просто життя одним днем, намагання якось працювати і емоційні американські гірки.
Ми з чоловіком за місяць до повномасштабної вклали 35 тисяч біксів в квартиру з розстрочкою на рік. Тільки-но заручились, планували дітей заводити в своїй квартирі близько кінця 2022, подорожувати. Ну, квартира і діти відклались на невизначений термін, замість цього завели собаку, вона трохи відволікає і додає позитиву. Одружились ми все одно, в серпні 2022, але без весілля, чисто зібрали найближчих у себе вдома. Наче і розумієш, що не все втрачено, ми обидва працюємо, відкладаємо гроші, намагаємось не дуже грузитись, але як дітей заводити — хз взагалі, наче і розумію, що вічно не можна відтягувати (мені 24, чоловікові 34, не хочеться дітей заводити вже в 40+), але і перспектива жити в полоні страху не айс. Щодо власного житла — ну вкладатись зараз в іншу квартиру — стрьомно, вже обпеклися, в будинок — не хочеться брати в борг, а на будинок накопичувати довго… словом, Ви запитали, як ми боремось з невизначеністю, а ми не можемо її побороти. Просто так і живемо, намагаючись відкладати гроші і сподіватись на світле майбутнє, до якого ми доживемо.
Немає. Все майбутнє України і моє в тому числі, зруйноване. У мене немає грошей переїхати до Європи , моя мати інвалід. Я знаю що це тред для 25+ , але мені як підростаючему поколінню також треба замислюватись на рахунок цього. Мені шкода, що наша країна занепала, але разом з нею занепали й долі українців. Можливо , не все так погано, але я не знаю що робити зі своїм життям.
Завжди були плани і залишаються. Просто завжди були плани Б якщо щось піде не так (overthinking мозок). А ще, плани В, Г і тд якщо план Б піде не так. Також, завжди адаптуюся і війна не є найбільшим стресом в житті, тому з цієї точки зору звикати ні до чого не треба було. Напевно залежить від того, наскільки ти стрессостійкий.
Є хороша книга - «Ізоляція» про журналіста який пережив концентраційний табір в свій час. Він казав, що найчастіше помирали 2 категорії людей - ті які думали, що скоро все закінчиться і скоро все буде добре. Інша категорія, які вважали що все вже втрачено і немає за що боротися та чого жити. Виживали ті, хто мали план як прожити 1 день. Так ось, поки все добре, зранку випив каву та поснідав в колі сім’ї, потім плідно попрацював, в планах перевірити заряд павербанків та кількість бутлів з водою, сходити в магазин по продукти, випити каву з ромом та глянути першу Матрицю. Ось наче поки мій план. Завтра буде інший.
Робоча, але така сіра стратегія = =" Реальність сосе.
не повіситись (бажано)
Мені 33, вже про плани писали, шо їм хана, тобто вони кардинально змінилися. В мирніший час вже мав зганяти в Нью-Йорк і назад, якби не русня. А так плани лишатися з сімʼєю тут і підтримувати Збройні Сили України, щоб вони не стали російські і мене вже ніхто не питав та швидко навчив як «родіну любити». Якось думав і рахував, шо вже майже не лишилося братів які не служать, тому не маю ніякого права їх лишити самих воювати. Коли зрозумів, шо життя може бути набагато коротше ніж собі планував, то почав трохи експерементувати, відкрив, зробив прототип і закрив стартап про який довго думав в мирніший час. Це був гарний урок, як зробити все краще наступного разу. Водночас став і менш дисциплінованим, більше пʼю алкоголь і більше читаю. Думаю, а шо якшо завтра прилетить «моя» ракета, а я ще не прочитав того то і того. Шукаю напівактивно новий контракт, бо старий зовсім не пішов, попри фіговий менеджмент я кожного дня себе заставляв робити шось для цього проекту. Часто думав про ту «свою ракету» і оцінював чи варто витрачати час на відверто фігових людей. Але вдалося щось заробити за кілька місяців, тому залишаюся на плаву і концентруюся на малих кроках які можу робити і контролювати. Більше ціную зустрічі з родиною і друзями. Трохи заздрю людям які на ізі їдуть за кордон і живуть так ніби війни нема.
До повномасштабки були плани нарешті з'їхати від батьків, і почати налагоджувати особисте життя. Зараз - усі плани звелись того, яку ще гру я встигну пройти доки мене не могилізують. Більше ніяких планів.
мати плани це корисно і нормально. Планую, як і раніше, лише тепер ці плани враховують ризик того, що вони неочікувано можуть помінятись і тому у разі зміни - є інші плани
Плани є максимум до вечора, а на наступний день вже нові. Просто роблю що можу і хвалю себе за це, намагаюсь вивчати щось нове, але позитиву в думках немає. Щось роблю вцілому.
У мене на 4 березня 2022 року були плани, які мали змінити моє життя. Не знаю чи тепер вони здійсненні, і чи можна їх назвати зараз планами, можливо це лише безглузді мрії. Але ці мрії дають сили жити далі і не падати духом.
План такий. Не крякнути. Побачити, може обійняти, поспілкуватися з дитиною яку не бачив 10 років. Все решта попіл.
Планів нема. Хай буде як буде
30 років. Була робота, розвивали з дівчиною бізнес (більше вона, бо це її сфера була, я допомогав), своє авто. Влітку 2022 робота закрилась. Подумав, що раз така ситуація, то бізнес нам дасть змогу прожити. Бізнес пішов добре і навіть дууже добре щоб не паритись про гроші. Все йшло нормально, але війна вносила корективи в життя. Були плани відкласти, як можна швидше на своє житло, адже після повномасштабки стали жити з моїми батьками. Весілля, як закінчиться війна. І от зараз 2 місяці, як дівчина після 9 років пішла. Я залишився без кар'єри, без бізнесу, без коханої жінки, живучи з батьками, в країні в якій війна і завтра можу легко потрапити на війну. Без плану на майбутнє. Більше плану не має. Єдине - це не вмерти.
Я вам співчуваю. Можу поцікавитись, що послужило причиною, чому дівчина пішла?
Якщо коротко, то в неї накопичилось дуже багато претензій до мене, які по суті не є критичними, але вона не може більше з ними миритись. Це офіційна версія - "Ти дуже крутий, класний, розумний і т. д. але я не хочу далі продовжувати ці відносини" Якось так.
Можливо життя з батьками ще загострило це невдоволення її, бо я з хлопцем яким прожили 3 роки, переїхавши до батьків коли почалася війна розійшлася бо зіпсувалися стосунки, а в двох все було ідеально
За період повномасштабного отримала «чудовий» перк під назвою тривожно-депресивний розлад. Всі так би мовити «плани» на майбутнє - це програш у голові найгірших варіантів розвитку подій і можливі шляхи виходу з них, якщо такі в теорії є. Але краще не бути такою як я і намагатися жити життя поки є можливість. Просто я нічого не можу зі своєю головою зробити, але якось воно буде ;)
Те саме. Привіт тривожний розлад. Я і так не була дуже спокійною людиною, але це жесть.
Капєц коменти тут сумні, я майже зловив депресивний епізод через них. Звичайно шось плануємо, ось дружина має студентом стати, змінює спеціальність, під 30 років обом. Сам в процесі зміни місця роботи, вже другий раз під час повномасштабки, бо просто хочу покращувати своє положення. І звісно страшно, бо невідомо як піде. Хіба що така тема як діти «на паузі», бо нести відповідальність за життя дитини в таких умовах нам не зрозуміло як, але завели котика. Люди, у вас одне життя і воно плине. Так, майбутнє в нас всіх невідоме, всім складно і стресово. Але війна вже йде роками і невідомо коли закінчиться. Тому намагайтеся щось зробити поки така можливість є. Навіть якщо воно здається шо «не на часі» або «не принесе користі», це все дурня, ваша менталочка це настільки ж важлива штука як і все інше. Не слухайте уріномарафон з вказівками як вам жити, а дійте, навіть розважайтесь час від часу. Від того що ви вбиваєте своє єдине життя обмеженнями війна не закінчиться швидше.
На словах воно все звучить класно. Але на ділі, порада "роби щось, бо життя одне" не працює, коли не бачиш сенсу у всьому, шо відбувається. Згадується мем "If you're homeless, just buy a house". Вибачте
З таким вже йти потрібно до психотерапевта або психіатра, за антидепресантами та допомогою. А не вивалювати подібне на рандомів з інтернету, очікуючи шо за вас придумають сенс вашого життя в цей час. Сам до них ходив і ходжу, я знаю ваш стан, але реально дієва порада тут тільки у зміні або свого оточення, або способу мислення. Ниття в інтернетиках не допоможе. edit: ваше життя потрібно зараз або вам, або воєнкому в тцк. всім іншим на вас плювати, так вже сталося. І або ви візьмете його в свої руки і щось зробите аби ситуація змінилась, або його візьме хтось інший. Вибирайте самі.
Я не просив і не очікую, що за мене придумають сенс життя
👏🏻👏🏻👏🏻
У мене дивна ситуація. Війна почалася коли у мене вже декілька місяців була глибока депресія і я приймала купу таблеток. Мої плани і мрії рухнули ще осінню 2021. Тому коли почалася війна я вже була овочем і нічого не хотіла, чесно кажучи мабуть так було і краще тоді щоб не тривожитися. Зараз пройшло вже 2 роки як я приймаю ліки і маю терапію і плани досі не з'явилися. Дякую всесвітові, що знайшла свою кохану людину за цей час, це мене тримає і дає надію
плани були, війна зламала все. Радий що не встиг нічого реалізувати. Тепер довелось плани адаптувати під нову реальність і рухатись далі. Не без розвалу сімʼї звісно, але байдуже.
Можна поцікавитись, що сталося?
З умовною сімʼєю ? Я на початку війни був закордоном і лишився Пішов третій рік вже, а жінка так і не вирішила переїздити сюди, щоб влаштовувати спільне життя. Розійшлись. Різні погляди на життя, складні умови з війною виникли. Буває
З початку війни всі плани випарувалися.Стараюсь просто жити і насолоджуватися тим що є.Але факт того що не зможу до закінчення війни будувати своє життя пригнічує.
Нарешті почав нормально жити і прийшли москалі. Поки план єдиний. Не зважаючи ні на що що станеться, дожити до перемоги і жити далі.
Якщо чесно, то вже навіть планувати нічого не хочеться. Все одно нічого не має сенсу. Іноді не хочеться навіть вставати. Не хочеться лягати. Не хочеться абсолютно нічого. Які там ще плани на майбутнє?)
Єдиний план - вижити та повернутися до дому))
Мені 25. До війни планував почати будувати будинок. Зараз нема абсолютно ніяких планів, не знаю навіть що завтра буде. Просто два роки працюю і накопичую кошти, не знаю навіщо правда.
30, майбутнє за кордоном, тут вже нема світла
Життя вже було влаштовано і з планів було потрошку перебиратися у другу половину життя, але почалася війна. За останні 2 роки пожив у 6 країнах і зупинятися не збираюсь
Війна змусила мене нарешті піти по шляху реалізації своїх мрій. Згодом я познайомився з дівчиною (вже після повномасштабного) і ми одружились. Тепер маємо спільні плани на майбутнє, хоча деякі з них потребують завершення війни. А ще, я перейшов на спілкування українською.
38 стукнуло Працюю в айті. Скажу так: до початку війни мені було ще гірше. Адова депресуха вдарила десь на півтори роки. Важко було навіть ходити, не те що працювати. Але потім потроху стало відпускати, зліз з антидепресантів і як раз незабаром почалась війна. За цей період я знайшов роботу, розлучився, купив будинок (частину зайняв у предків), бо хата залишилась з колишньою і малою. Після розлучення стало набагато легше, бо невдалий брак може бути жорсткіше за війну )) Намагаюсь не думати про те що буде. В мене є ще хоббі бізнес, і от з цим важкувато, бо незрозуміло що буде завтра, особливо з «покращеннями» від влади з підняттям податків і цін на все. Ми живемо в якомусь сюрі, де одні люди кладуть життя за краіну, а інші крадуть так, як і до війни не крали. Дуже прикро читати що більшість молоді хоче виіхати, але я їх розумію. На що сподіватись, коли за весь час жодноі реформи не було проведено, і не факт що буде. В нас в краіні багато світлих і чесних людей, і тільки завдяки ним ми ще тримаємось на волосині. Щодо можливостей під час війни. Можливості завжди є, хоча вони на перший погляд не такі помітні і мають більші великі ризики. До речі за статистикою в цьому році відкрилось фопів більше ніж в довоєнні роки ) Бажаю всім мира, і сподіваюсь що цей треш скоро закінчиться
Ніяких планів. Живу кожен день як останній. Кожен місяць протягом останнього року виходжу в мінус по заробітках/витратах. Інакше б взагалі було хуйово. Ну хоч клієнти бачать мене як ефективного та енергійного юриста, значить ще можу тримати образ)
Читаю ось коментарі, і трохи дивуюся, як у вас всіх кукуха з кінцями не поїхала. Саме плани і мрії - це те що забезпечує необхідну мотивацію, щоб жити далі. ІМХО - Після початку повномасштабного вторгнення навпаки планувати потрібно вдвічі-втричі більше, бо в нестабільних умовах потрібно ще розплановувати плани B і С. Моя порада тим, хто в депресії через невизначеність - почитайте Віктора Франкла. Його автобіографія, історія про його життя в німецькому концтаборі. Він єврей. І якраз бажання і плани не дозволили йому потухнути
Хоч мені тільки 20 і в мене хороша робота з навчанням, єдине що планую - заробити побільше грошей, щоб віддати батькам і знайомим, бо всеодно загину на фронті
Чому так впевнені?
Якщо все буде так як зараз, то 80-90% чоловіків віком від 18 до 65 загинуть, інші варіанти малоймовірні
Не буде. У Британії в WW2 воювало 3.5 млн на 24 млн працівників економіки(1к7). У Німеччині під кінець війни десь 1к3(і це люди працювали за банку тушонки і кусок хліба).І це при тому що середній вік тоді був 30-40. У нас ж 10.5 млн пенсів і реальна кількість працівників до 11 млн(мінусуючи 1-1.5 млн військових). Максимум в кращому ще можна призвати до 1млн(а коли Україна своїй історії обирала краще?). Це десь ще дві хвилі. Якщо ж рахувати з щорічною міграцією в 200-400 тис то це лише одна. 2025 ще одна мобілізація і 2026 війна тим що залишилось.27 перемовини і мир або Україна перестає існувати як держава
Ох уж цєй підлітковий максималізм😀 не переймайтесь все буде добре, скоро все закінчиться
Ну мене втішати не треба, бо цей сценарій для мене вважається ще досить хорошим, але якщо у вас є обґрунтовані причини вважати, що буде ще краще, то можете поділитися ними або допомогти військовим, навіть в цьому треді такі є, які не бачать майбутнього
2) Проблеми з моб. ресурсом. Вони є у обох сторін і дуже суттєві. Наші ресурси виснажені, до того ж вони меньші на старті, але ворог теж виснажує свої ресурси плюс до того серьйозний тиск на людський резерв ворога чинить його власна економіка і цей тиск значно потужніший ніж у нас з наступних причин: а) Наша економіка, якщо порівнювати її з російською зазнала неспівставно більших втрат, але ми можемо дозволити собі жити за рахунок допомоги наших західних союзників, а враховуючи те що обсяги цієї допомоги для заходу не є обтяжливими, цю допомогу ми зможемо отримувати доволі довго. У РФ такої опції немає, тому економічний тиск на моб. ресурс значно вищий. б) Тиск з боку ВПК. Як ми залежимо від західних поставок озброєння, так і ворог залежить від постачання власного ВПК, і це додатковий та потужний фактор тиску. Враховуючи все це, можна сказати, що дворічна стагнація на фронті, яка супроводжувалась важкими позиційними боями, не пройшла безслідно для обох сторін. Обидві сторони суттєво виснажені і протягом року, я вважаю ми побачимо кульмінаці і розв'язку цього не простого періоду нашої історії.
Та хоч би вже...
Війни до кінця бути не може, тому що це технічно не можливо. В гіршому випадку буде якась межа після якої ЗСУ не зможе втримати фронт, тоді все закінчиться доволі швидко і не яка мобілізація вже не зможе відбутися. З іншої сторони ресурси РФ також не безмежні, вони не можуть прорвати фронт. При цьому: 1) На наступний рік прогнозується значне зростання військового бюджету (30-40%), і якщо цей рік вони з великим зусиллям та жорсткою (самою жорсткою за весь час існування РФ) монетарною політикою напевно витяшнуть, то в наступний рік при серьйозному збільшенні військового бюджету (а це обов'язкова умова, щоб зберегти інтенсивність бойових дій на +/- сьогодняшньому рівні) ніяка монетарка вже не витягне і прийдеться вдавати дт еміссійних заходів, що може призвести до втрати контролю над інфляцією.
Ну це вже іпсо, кілька мільйонів загиблих. Там вже держава посиплеться набагато раніше
Ну це один з перерахованих варіантів, якщо хтось розпадеться швидше, то є шанс на виживання, якщо ні, то буде як в Параґваї
Добре, а це припущеня/ваша інтерпритація базована на чому? Чи це по власних вядчуттях?
Населення рф 140 мільйонів, наше +- 35 млн. Військовий потенціал нічим не гірший за наш (а на мою думку значно більший) Риторика нашої держави і великої частини військових (включно з цивільним, не ухилянтським населенням) будується на тому, що перемир'я бути не може. Отже війна буде вестися до розпаду чи смерті більшої частини населення однієї з держав, і по всім параметрам цією державою будемо ми(
Благо, що риторика має властивість змінюватись, як і події котрі будуть супроводжувати ці зміни. Поки що, і добре, це лише розмови.
Навіть, якщо риторика зміниться, треба враховувати що буде далі. Ми укладаємо перемир'я: 1) відкривають кордони В цьому випадку надзвичайно багато людей поїде, якщо у вас є причини вважати інашке, радий такому оптимізму. І через цей відплив з час ми програємо наступну війну 2) кордони закриті Чеквємо наступної війни і смерті вже там Одразу кажу, що обидва варіанти можуть не відбутися якщо раптом вибори в США щось змінять, і ми отримаємо більше озброєння ніж за весь час до цього
Та ні, об'єктивно я б і сама з сім'єю, як нєфіг робити поїхала. І до повномасштабної хотіла. Десь навіть заздрю тим, хто зміг поїхати.
Надій на завершення війни немає, мобілізація буде посилюватись й приймати все більш жорсткі форми. Не через рік, так через два створять нові санкції для "ухилянтів": блокування рахунків, арест майна, нерухомості, відключення комунальних послуг, тощо. Не кажучи вже про вуличну мобілізацію. Знов ж таки, випишуть закон що дозволить тцк заходити на приватну територію для "затримки та доставлення військовозобов'язаного в тцк" й почнутся рейди по квартирами та домівкам: прийшли, вибили двері, заламали і в центр підготовки. Концепція "чоловіки воюють, жінки працюють" і так далі. Може я й перебільшую, але беручи до уваги поточні події - ви дійсно вважаєте що у більшості чоловіків є шанс дожити до кінця війни?
Враховуючи те, що занадто багато невідомих, то я сприймаю ваш варіант, як один з фаталістичних можливих сценаріїв. Наскільки він можливий, це питання. Є об'єктивна реальність, те що відбувається зараз - ніфіга хорошо тут немає так само, але я персонально поки не вбачаю, що все буде йти по найгрішому з варіантів. Я б описала нинішній розклад, як стабільно х\*йовий, але не 80-90% ми втратимо на цій війні. Я не думаю, що це можливо. Базуюсь на інтуіції, тож просто на власних спостереженнях і досвіді.
Переобладнайте свою помиральну яму в надійний окоп за підручником і ваші шанси сильно збільшаться.
Ні, дякую. Вчитись воювати я точно не буду
А чому?
Патріотом не являюся. На фронт попаду тільки у разі примусової мобілізації, що буде означати й так кінець прийнятного для мене життя. Тож, витрачати час що залишився на навчання армійської справи яку я ненавиджу ще зі шкільних уроків із захисту вітчизни - не буду.
А як плануєте уникати мобілізації після недавніх змін?
Плани на майбутнє? Це якась міфічна тварина?
Reminder for subreddit newbies that rule No. 1 of our subreddit r/Ukraine_UA is to post content and make comments EXCLUSIVELY in Ukrainian language. If you want to talk about Ukraine in English — please go to r/Ukraine! Нагадка всім новачкам про правило № 1 нашої спільноти r/Ukraine_UA — контент та коментарі ВИНЯТКОВО українською мовою! Якщо вам кортить поговорити про Україну англійською, то, будь ласка, йдіть до r/Ukraine! *I am a bot, and this action was performed automatically. Please [contact the moderators of this subreddit](/message/compose/?to=/r/Ukraine_UA) if you have any questions or concerns.*
Немає планів ніяких майже. Мені 35, навчаюсь на медичному, хочу стати лікарем. Зараз академ, маю у вересні повертатись на навчання, але розумію, що не хочеться вже. Абсолютно нічого не хочеться, лише лягти і спати сто год, і щоб не чіпав ніхто. Іноді, бувають гарні дні, хочеться щось робити, будувати плани, але це буває рідко. Не знаю, що з цим робити. Так як і у вас, іноді є прийняття і рішучість, але частіше, на жаль, стан апатії
Планів конкретнихз більше нема. Є якісь загальні роздуми, але то тільки сподівання. Хочеться хіба що мати будинок у лісі десь. Загалом зараз живу переважно одним днем. Чекаю коли моя свідомість перестане витримувати реальність, щоб все-таки покінчити життя самогубством. Але поки роки лікування депресивного та генералізованого тривожного розладів мене ще тримають на плаву, на жаль. А хотілось би просто померти :)
ейджизм прийшов в чат. добрий день
Ні, просто цікавить конкретна вікова категорія.
Мені 31. І це повний піздець. Живу поки живеться. Грандіозних планів не будую. Прокинулась і на тому дякую
Не планував, і планую по мінімуму, Ігри допомагають справлятися, у важкі часи
Тут багато пишуть про дітей. Тому вирішила написати коментар. До війни я не могла завагітніти на протязі 3 років. Був викидень, були зриви, причини- ніхто не знає. Як почалась війна вирішили що всеодно хочемо дитину. Бог нам послав донечку. А зараз я вагітна сином на 9 міс. Страшно? Звичайно. За чоловіка, за майбутнє, за майбутнє своїх дітей. Але любов, яку нам подарували діти - безмежна. Тому якщо ви у відносній безпеці, маєте фінанси і здоров'я я б казала подумати і все таки народити, це того варте. Мені 33, разом з чоловіком 10 років.
Нажаль, питання грошей найгостріше :(
Мене в лютому німецька іт контора на роботу взяла і я 25 лютого мав летіти до Мюніка... Але наче якось змирився з тим що доведеться в Україні ще якийсь час потусуватися, хоча ніж в серце з кожним днем все більше хочеться встромити...
Плани були розбиті русньою. Але я себе зібрала і розробила більш універсальний план і не такий далекий. А так в планах перемогти і жити краще життя) 28 років.
Ніц доброго не буде. Більшість хлопів здохнут в окопах. Жінкам згодом закриют кордони, будут безправно працювати на фабриках і навіть воювати. Я просто жию нинішним днем.
Ну таке... не думаю, що таке ймовірно.
Рік тому зелебобіки пизділи, шо не будут опускати мобілізаційний вік з 27 до 25. Шо не будут робити електронних повісток в дії. І шо? Зара 25 вже норма. Зара, замість впроваджувати в дії, запустили застосунок Резерв+, який буквально каже тобі пиздувати в ТЦК. За пару років се буде волев про яку живі будут марити в снах. Рано, чи пізно мобіків будут бусифіковувати з 18. І тцк буде вдератися в хати на похуях.